Гертруда Стайн - неоднозначна особистість. Модерністка, яка мала пристрасть до картин. Походила із заможної родини євреїв, завдяки чому могла дозволити, як то кажуть, "жити на широку ногу". Мала змогу здобути хорошу освіту, колесити Європою, купувати картини і збирати коло однодумців. Саме завдяки своєї тяги до картин і влаштуванню вечірок вона мала багато різноманітних знайомих, серед яких були доволі такі знамениті особи. Особи, які вже були знаменитими, або які стали знаменитими не без допомоги самої Гертруди. Вона мала особливий смак, який зачасту не співпадав з більшістю. І завдяки цьому смаку вона й була особлива. Так, її біографія цікава. Біографія, яка написана нею від імені її подружки-коханки. Отакий цікавий прийом задіяний в цій книзі. Вона написала автобіографію подружки, в якій описувала зв'язок з собою. Ідея цікава - погоджуюсь. Та саме втілення цієї ідеї мені не сподобалось. Про що ж саме йдеться в цій книзі. Книга розповідає про становлення смаку, про нову течію в мистецтві - модернізм, кубізм... Про Париж, про Францію, про Європу. Про Першу світову. Про післявоєнний час. Про все це потроху. Не сподобалась манера викладу. Експериментально - так. Саме це і заманило. Але такий експеримент не для мене. Мабуть я таки більше по класиці. Суть експерименту - речення майже без розділових знаків. Як вона сама відповідала на це зауваження, що читач сам зрозуміє де йому потрібно поставити розділовий знак. Саме це найбільше і дратувало. Якщо спочатку начебто вона ще намагалась ставити їх де-не-де, то потім її це, мабуть, обтяжувало. Також вона не переймалась синонімами чи підбором слів. Постійна тавтологія. Складалось таке враження, що це твір написала дитина. І цей її стиль написання, можливо, криється глибше. В її освіченості. Адже університет вона так і не закінчила. Ну що скажеш - творчі люди. Нам, простим, їх не зрозуміти. От я і не зрозумів. Читалась книга довго. Я її силував. Вона мені не подобалась, та я все ж хотів розібратись в тому, чому її так нахвалюють. Так і не розібрався. Так і не знайшов якусь ложку меду в діжці дьогтю. Куча імен, більшість з яких - це люди з мистецтва, художники, колекціонери. Мені було не цікаво про них щось взнавати. Бо вони мені були просто не відомі. Так, цікаво було щось взнати про Пікассо, Хемінгуе. Хоча опис Хемінгуея мені не дуже сподобався. Опис зі сторони Стайн-Токлас. Хоч вона і стверджує, що то був її хороший знайомий, та мені здалось, що відношення до нього було зверхнє. Заперечувати не стану що вона зробила багато для мистецтва. Та на цьому і наголошу - для мистецтва. Не для літератури. Ця книга буде цікава тим, хто захоплюється картинами, цікавиться періодами кінця дев'ятнадцятого - початком двадцятого століття. Мені це було не цікаво. Мені було більше цікаво за письменників. Та за них тут було написано мало. Кожному своє...

Прекрасная модернистская "штука", самая экстраординарная по части композиции автобиография из всех написанных и еще и еще сто раз отличная книга, которая вероятно не затрагивает круг интересов большинства обывателей, как иначе можно объяснить негативные отзывы? Уж точно не отсутствием таланта великой писательницы. Речь здесь идет о Париже того времени, когда он был наполнен в избытке самыми великими из художников двадцатого века и когда эти полу-голодные, но счастливые творить художники рассчитывались своими рисунками за тарелку супа. В это самое время Гертуда Стайн приехавшая в Париж из Нового Света с приличным содержанием от отца коммерсанта открыла литературный салон, все стены которого были увешены свежими шедеврами Матиса, Сезана, Дега, молодого Пикассо и так далее. Сами художники же стали частыми гостями в ее доме. В книге рассказана история создания знаменитого портрета Гертруды Стайн кисти Пабло Пикассо. И история создания ее основных литературных шедевров, большая часть из которых до сих пор не переведена на русский, или украинский, но хочется верить, что вскоре появятся отличные украинские переводы, потому что все к этому располагает. "Автобиография Элис Б. Токлас" - это на самом деле автобиография самой же Гетруды, написанная как бы со стороны, от лица ее подруги жизни, очень талантливо исполненная задумка.

Гертруда Стайн. Автобіографія Еліс Б. Токлас. Книга про життя у найбуремніші роки відомої письменниці, літературознавця, критика та поціновувача мистецтва, подруги великих митців початку двадцятого сторіччя, написана від імені своєї коханої Еліс Б. Токлас. Думаю Стайн хотіла таким чином увіковічити ім'я своєї подруги, щоб вона не лишилась у тіні генів, після того, як майже щодня пила з ними чай і влаштовувала вечірки. Отака цікава штука. Вони прожили разом багато років, більшість з них була наповнена яскравими вечорами в Парижі (книга містить багато цікавинок з приводу богемного життя Парижу), зустрічами з художниками і письменниками, поетами, акторами і музикантами. А також - подорожі. Богемне життя, створення шедеврів, інтриги і особисті стосунки, особливий паризький гумор, поїздки до Лазурного берега і Іспанії - все це ми можемо пережити разом з авторкою. Ми зустрінемо у інтимній обстановці Пікассо і його коханку Фернанду Олів'є, Макса Жакоба, Матіса, Хуана Гріса, Руссо, Гійома Аполлінера, Мілдред Олдріч, Андре Жіда, Гемінгвея, Фіцжеральда і ще багато інших. Те, що книга написана від імені Стайн, а не Токлас, ми розуміємо лише наприкінці. Художня форма - книга у вигляді щоденнику у модерніському стилі - потоку свідомості. Раджу прочитати всім.