Подібно до представників будь-якої іншої упослідженої етнічної групи, єврейські еліти модернізувалися, інтеґруючись у панівну культуру, найчастіше – державну або імперську. Вони вибирали німецьку мову в Чехії, французьку в колоніях Північної Африки, російську на теренах Наддніпрянщини, Слобожанщини та Південної України.

Видана англійською мовою 2009 року в Yale University Press, книжка знаного дослідника історії та літератури східноевропейського єврейства професора Північно-Західного університету в Чикаґо Йоханана Петровського-Штерна пропонує важливу поправку до цієї моделі, адже тут ідеться про євреїв, які вибрали собі інтеґрацію в бездержавну неімперську культуру – в націонал-демократичне середовище пригніченого сколонізованого народу.

На прикладі життя і творчости Грицька Кернеренка, Івана Кулика, Раїси Троянкер, Леоніда Первомайського і Мойсея Фішбейна – п’яти письменників і письменниць останнього століття, які виросли переважно в їдишемовному та російськомовному середовищі, але зрештою прийшли в українську літературу, автор пропонує розглянути мовний і культурний вибір, у ґрунті речі супротивний щодо звичаїв єврейської інтеґрації, імперського асиміляційного вектора і традиційного вибору на користь самозбереження.