Вперше із цією історією я познайомилася аж у шістнадцять років, коли дарувала книгу Льюїса Керролла ,,Аліса у країні Див'' молодшій сестрі на день народження. Однак, як не дивно книга мені сподобалася, і я б навіть сказала, що її варто читати у більш старшому віці, аби зрозуміти усе, що автор хотів показати ,,між рядками''. Зокрема у книзі можна розгледіти чимало деталей, які письменник висвітлював у жартівливому, а інколи навіть і сатиричному вигляді. Сюжет розповідає нам про те, як одного теплого літнього дня дівчинка на ім'я Аліса побачила, як повз неї пробіг білий кролик. Але він був не схожий на простих звірів, оскільки був одягнений у витончений костюм, черевики та тримав у лапках маленький золотий годинник. Аліса з дитинства була допитливою, тому одразу ж кинулася за дивним кроликом, який привів її прямо до країни Див, де звірі розмовляють, а рослини поводять себе як люди... Загалом книга цікава. Її особливість полягає в тому, що автор створив і детально прописав цілий світ, наповнений безліччю різноманітних яскравих персонажів і десятками чудес. Від мене 4/5. Рекомендую дітям середнього та старшого шкільного віку.

Есть сказки, которые никак не хотят читаться в детстве, но прекрасно читаются в зрелости. Почему так происходит никто не знает, но дают свои объяснения: - Не доросла. Не ко времени взяла. Переросла и читать уже поздно. Не знаю как у других, но для меня не бывает поздно взять книжку и прочитать её. Бывает не ко времени, но поздно - никогда. Случалось мне брать книги не ко времени. Что тогда делала? Откладывала. Возвращала потом? Да, только два раза. Как назывались те книги? "Алиса в стране чудес" и "Мастер и Маргарита". Ну и как? Понравились, чудесная сказка и великолепный роман. Понравилась чудесная страна, куда попала Алиса. Понравились говорящие животные, что так ловко удирали от девочки, а она не слишком старалась их догнать, потому что каждый шаг преподносил сюрприз. Например Алиса разговаривает с котом чеширской породы. "В нескольких шагах от нее на ветке какого-то дерева сидел Чеширский Кот. Кот тоже заметил Алису и только улыбнулся. "На вид он не злой",- подумала Алиса. - Чеширский Мурлыка...- заговорила Алиса несмело - она не знала, понравится ли ему такое обращение. Кот в ответ улыбнулся еще шире." У кота была привычка внезапно исчезать, исчезал кот при любом случае, а вот улыбка чеширского мурлыки не исчезала, а медленно растворялась в воздухе. Может быть это не совсем вежливо, но в стране чудес было так заведено. В Зазеркалье действовали свои зазеркальные правила.