В безнадійних спробах наздогнати літо взялась за Пітера Мейла і його “Рік в Провансі”. Стільки позитивних відгуків на неї було. Після цієї книжки хочеться упакувати валізи і чкурнути до Провансу, не важливо, що надворі: літо, весна, зима чи осінь, головне, щоб надовго, щоб відчути всю ту атмосферу описану в книжці. Рік в Провансі написаний легко неперенасиченою мовою, з хорошим гумором, виваженою долею іронії, сарказму та житейської філософії. Книжка розповідає про сімейну пару англійців, які одного разу вирішили не просто проводити відпустки в Провансі, а перебратись туди назовсім. І от, як їм жилось у французькій глушині і до чого довелось звикати і розповідає цей своєрідний щоденник випадків з життя. От тільки обіцяного захвату він у мене не викликав, приємне чтиво, але не більше того, сюжет книжки вивітрюється з голови одразу, як перегортаєш останню сторінку. Легеньке чтиво на кілька вечорів, щоб розвантажити голову, але не більше того. А Прованс дійсно прекрасний, навіть без лавандових полів. Оптимально для тих, хто шукає легкого позитивного читання