Це феміністичне есе насичене потужною риторикою та словами, які вимагають почуття. Вірджинія Вулф насправді не вимагає багато. Вона просто хоче власної кімнати. Звучить досить просто, але ця кімната має далекосяжні наслідки. Кімната - це простір, простір для зростання, навчання та письма. Творчість - ключ. Дуже часто жінки не мали можливості висловити це та розвинути будь -який вид мистецтва. Вулф визнає її власні переваги, ключовою з яких є хороша освіта, що дозволяє їй стати успішною та фінансово незалежною. Вона - рідкість, і вона використовувала це як основу для нападу на патріархат та дурні нюанси, які залишають жінок в інтелектуальних кайданах. Правда, у ХХ столітті з’явилося більше жінок -письменниць, ніж у будь -якому іншому столітті, але все ж таки треба було щось покращити. Вулф очолила звинувачення. Вона хотіла більшого для кожної жінки. Звісно, ​​ви могли б стверджувати, що до Вулф було багато чудових письменниць художньої літератури. Бронте, Остін, Еліот і Гаскелл виділяються як найвидатніші романісти, але справа не в тому, що не кожній жінці надаються можливості, які дозволяють їй стати письменницею. Якщо вона не отримає освіту, місце і простір, вона ніколи не дізнається, на що вона здатна. Слова Вулф різкі і прямо вирішують проблеми реалістично. Вона не ідеаліст, а прагматик. Інтелектуальна свобода - це не право, це необхідність, яку всі повинні мати.