Раджу!

Стара, але від того не менш актуальна антиутопія, що зображує світ, який відмовився від читання, а заодно і думання, із ним пов’язаного. Книги визнано шкідливими, а володіння ними чи, що ще гірше, читання – злочином. Із цими злочинами борються дуже специфічні «правоохоронці» – пожежники (не складно здогадатись, яка доля чекає на книги, що їм «попались» і яким боком до назви книги температура горіння паперу). Читала колись цю книгу російською, а тепер перечитувала вже в перекладі. Мені здається, що сьогодні ця історія сприймається як набагато моторошніша, ніж десятиліття тому: тоді вона захопила мене (як і Монтега) швидше ідеями про те, що таке книга з точки зору людської культури, пам’яті і впливу на особистість; сьогодні в романі лякають люди із «стінами-екранами» і водночас захоплює прозорливість автора. Втім, якщо зважити, що на момент написання (середина ХХ ст.) автору йшлося більше про переслідування інакомислення – буквальне спалення книжок, то його далекоглядність швидше інтуїтивна, і від цього ще моторошніше. Що ж до самої книги, можливо, вона дещо наївнувата і схематична – саме реалії майбутнього виписані широкими штрихами, не надто деталізовано; але, по-перше, варто зважати на те, що книга була написана майже 70 років тому і чекати від неї сучасних «видовищних» підходів не варто. По-друге, це все ж таки антиутопія, причому однозначна, тому виклад у форматі реалістичної притчі, що сам по собі передбачає певну прямолінійність і утрируваність – цілком логічний. Загалом роман однозначно належить до класичних антиутопій і прочитати його варто, хоча в рамках ознайомлення із кращими зразками жанру (разом із Орвелом і Замятіним, для мене – список кращих виглядає так).

Чомусь я завжди думала, що це якийсь об'ємний роман. Невеличка книжечка, яку можна прочитати в один присіст, водночас вразила і здивувала. Вразила тим, чим завжди вражають антиутопії - співпадінням фантастичної реальності твору із справжнісіньким нашим сьогоденням. Здивувала простотою, мало не наївністю. Ідея глибока, сенс зрозумілий, і читати, безперечно, варто. Проте не можу сказати, що пережила якесь особливе потрясіння, що книга довго "не відпускала" абощо. Можливо, зіграла роль гучна слава цього твору - очікування були аж надто великими і не справдилися. Можливо, нинішня наша реальність аж занадто схожа на те, що Бредбері змальовує під виглядом майбутнього. Можливо, в 1953-му такий сценарій здавався неймовірним, проте сьогодні він сприймається як доволі вірогідне і не таке вже далеке майбутнє. Ознаки цього майбутнього ми спостерігаємо вже сьогодні, і вдумлива людина і без Бредбері доходить до подібних передбачень. Здавалося б, впізнавання у світі книжки нашого власного мало б спричиняти потрясіння, проте історія аж занадто коротка і проста, характери майже схематичні, щоб приголомшити по-справжньому. Наче це лише чернетка, проба пера, замальовка для подальшого більшого роману.