Тримати в руках книгу, котра писалась у в’язниці. Ці рядочки рятували людину та давали сили для подальшого життя. Це шалена енергетика. Книга подається двома мовами. Російською та українською. Я читала українською. Вражає і обкладинка книги. Ти бачиш ту камеру. Відчуваєш її. Автор називає себе в одному з оповідань просто - чоловік . Без імені. Хоча у інших героїв є ім’я. Різні. ЦИТАТА: «Його душа просякла ним, як руки курця - нікотином. Нові чужі переживання заходили в нього тепер важко. Самому ж лізти в чиюсь душу чоловік не звик і тішився, що Федір теж із таких.» Через долі різних арештантів в оповіданнях розповідається і про побут та закону тюрми. ЦИТАТА: «Усе-таки ці два світи надто різні: в одному - живуть, а в другому - виживають. Арештанти взагалі дуже веселий народ, часто жартують і сміються, без цього тут узагалі безпросвітно живеться, а от усміхаються вони рідко. Тут більше цінують особистісні якості, і людина, яка змогла себе поставити на волі, зможе це й тут, людина, яка вміє домовитися з людьми там, зуміє й тут. Бо найголовніше, що треба знати про тюрму, - що там сидять точнісінько такі самі люди, які ходять на волі, тільки їх називають «арештанти».» Тюрма – це місце де ти рідко будеш наодинці. В цей надзвичайно необхідно мати підтримку. Так Олег Сенцов завжди говорив про важливість листів в тюрмі. Автор рідко говорить про рідних, про особисте. Я завжди дивлюсь на цього мужнього чоловіка і дивуюсь – де в нього бралась та сила й витримка. А потім згадую ту мить, коли він вийшов з літака та обійняв доню. Це було так…. ніжно. ЦИТАТА: «Більшість друзів зникають в перший рік відситки, дружина - здебільшого в другий, і тільки матері до кінця» Вижити – ось головна думка там. Там тобі обмежують волю, бажання та звичайні речі здаються таакими бажаними. Важливо і залишатись людиною, не втратити то людське обличчя. Не для когось. Для себе. ЦИТАТА: «Тут узагалі всім геть байдуже, ким ти себе вважаєш. Табір - це юрма самотніх людей, які живуть за жорсткими законами вовчої зграї. Живуть і виживають лише сильні, слабких відтісняють. І сила тут більше потрібна духовна, а не фізична. Тут не вийде прикритися освіченістю, культурою чи то вихованістю. Тут не надто зважають на твій вік, важливіше, скільки ти відсидів. Нікого не хвилює й те, ким ти був на волі, головне - хто ти тут.» Я дуже боялась читати оповіді про тюрму. Боюсь читати про насилля, смерть. Я вразлива. Вони є в цих оповіданнях, але автор подає це якось…. образно. Я просто милувалась цими порівняннями та грою слів. ЦИТАТИ: Пенсія була маленька, бабуся стара, а ківшик важкий. Доброго ранку в тюрмі не буває Адже смерті немає. Є лише небо. Він повернувся. Для автора ця історія закінчилась. Він розписав її для нас, читачів. Для себе - щоб не тримати в собі той біль (мені так здається). Олег категорично говорить про те, що не буде знімати фільм на основі цих книг. Просто забути і продовжувати боротьбу. Вже в реальному житті. Але …. завжди пам’ятати про це життя і про людей, котрі там опинились. ЦИТАТА: «Коли ви читатимете ці рядки, просто знайте, що десь там, за товстими стінами й тьмяними вікнами з подвійними ґратами, у тісних і брудних камерах живуть люди. Вони такі ж самісінькі, як і ви, просто в них так нещасливо склалася доля. Коли ви читаєте ці рядки, знайте, що хтось у цей час обов’язково ділить сірник навпіл, заварює чай у поліетиленовому пакеті або відміряє свої чотири з половиною кроки» Іва РЕПНИЦЬКА