Джордж Орвелл як затятий прихильник демократії та соціалізму, завжди зосереджений на проблемах суспільства, які потребують вирішення як на державному, так і на загальнолюдському рівні. У повісті «У злиднях Парижа і Лондона» він зосередився на проблемах найнезахищенішого прошарку населення – жебраків та безпритульних. Орвелл добре знав, про що пише. Адже все, що описано в цьому творі, не вигадки, а реальні факти з життя письменника. Злидні - це, коли тобі нічим платити за житло, нема на що купити їжі, коли ти змушений піти в нічліжку, де люди сплять буквально на голові один у одного. І коли змушений вислуховувати лицемірні церковні проповіді, щоби просто отримати нещасний шматок хліба, який дозволить не померти з голоду. Про всі труднощі на шляху жебрака автор розповідає без таємниць та прикрас. Повною мірою соціальний характер прози Орвелла проявляється у його прагненні удосконалити сформовану систему, зробивши її функціональнішою і працюючою для всіх нужденних. У цій повісті автор намагається переосмислити досвід робітничих будинків, які вселяли такий жах людям, що вони віддавали перевагу смерті. Але найголовніша думка, яку автор вклав у свій твір, – це несправедливе ставлення суспільства до бідних. Їх цураються, зневажають, уникають, соромлять - давно склався розхожий стереотип, що жебрак це пропаща людина, і що він сам заслужив таку долю. Але особистий досвід, про який Орвелл не посоромився розповісти в повісті, показує, наскільки ці помилки є безпідставними. Не судіть, та не судимі будете – ось як письменник пропонує ставитись до бідняків. Розуміння та співчуття – те, що точно ніколи не буде зайвим.

Пожалуйста, не читайте эту книгу во время еды. Насколько я знаю, эта книга полуавтобиографическая. Если так, то у Джорджа Оруэлла была еще более интересная жизнь, чем я себе представлял! В первой части книги рассказывается об опыте главного героя, живущего в нищете в Париже. Некоторые описания условий жизни и работы довольно ужасны. Оруэлл проливает больше света на то, каково это быть бедным; скука и т.д. Возможно теперь мне будет тяжело есть в парижском ресторане (если я когда-нибудь туда попаду). Во второй части книги главный герой возвращается в Лондон, и мы узнаем больше о том, что значит быть "бродягой". Столь же отвратительные описания, как и в парижском разделе, особенно та часть, где нескольким бродягам приходилось использовать одно и то же ведро грязной воды для мытья, прелесть. Оруэлл определенно дает бродягам человеческое лицо. Он объясняет, что бродяги - это огромная социальная проблема, а затем предлагает, как эту проблему можно решить.

Для шанувальників автора книга обов’язкова до читання. Це звісно не "Колгосп тварин" і навіть не "1984". Та гнітуча атмосфера безвиході й приреченості прослідковується уже з перших рядків і не відпускає навіть після прочитання. Роман неквапливий, монотонний і часто повторюваний в дрібницях. Та це аж ніяк не псує картини і змушує співпереживати герою. Описане в романі життя потворне, жорстоке та безглузде. Як власне і оточуюча нас буденність. Дарма, що ми вперто намагаємося її не помічати. Якщо коротко по основних посилах книги то: - багатий ти чи бідний залишатися людиною можна завжди і всюди - було б воля й бажання; - якою б тяжкою й огидною не була робота, не вона ганьбить людину, а вчинки; - щоб потрапити у світ багатіїв та вельмож людині потрібно довести свою приналежність постійним фальшем, лицемірством, показовістю і т.д. У світі бідняків ти опиняєшся без всяких передумов і претензій; - працюючи плонжером автор гаяв ввесь свій час щоб не опинитися на вулиці й померти від голоду. Не бачачи білого світу ми нині працюємо як навіжені щоб придбати і обкластися речами непотрібними й в сущності своїй нічого не вартими; - якщо не здоровий глузд, то голод і злидні вже точно змусять вас змінити думку про фундаментальні речі.