"Ті, що не мають коріння" - це фентезі, яке справді заслуговує значно більшої уваги. Мені дуже шкода, що КСД так і не зробило додрук цієї книги, бо вона точно варта того, щоб більше людей її прочитали. Історія просто чудова. Мені особливо сподобалося протиставлення двох різновидів магії - холодного, чітко структурованого чаклунства і більш інтуїтивних, живих чарів. Магія Аґнєшки відчувається зовсім інакше: вона йде не від розрахунку, а від відчуття світу, від серця і душі. Дуже цікаво спостерігати, як героїня змінюється протягом історії. Ніхто ніколи нічого особливого від неї не очікував, усі вважали її незграбною і безталанною. Але саме вона стає тією, хто здатен врятувати своє селище і протистояти тому темному злу, яке приходить із Лісу. Стосунки між Аґнєшкою і Драконом теж цікаві, хоча, звісно, їхню любовну лінію складно назвати ідеальним «зеленим прапором». Але їй легко це пробачити, бо сам сюжет настільки захопливий, що читаєш із великим задоволенням. Це атмосферне, трохи казкове фентезі, яке поєднує магію, фольклор і дуже живу історію про дорослішання, силу і віру в себе.

Вперше знайомлюся із творчістю Наомі Новік, і мені поталанило познайомитися із нею з роману "Ті що не мають коріння". Цей роман має беззаперечний плюс, адже він є до нас історично, культурно та географічно близьким. Дія відбувається в Польні, неподалік кордону з Пущею. Головним ворогом Польні виступає Росья (ніщо не нагадує?). Водночас, використання таких назв додавало певну важкість читання, адже місцями ці назви було перекладачеві важко повідміняти, щоб зберегти їхню несхожість з оригіналами. Як на мене можна було просто зберегти назви Польщі та Росії. Але, незважаючи на це, цей роман є досить цікавим. Одразу відчувалося, що перо належить жінці, адже розкрити так головну героїню, і інших головних героїв могла лише жінка. Та і в самому тексті відчувався її почерк. Головним героєм перед нами постає проста дівчина Агнєшка, яка з самого дитинства не була призначенню, як вона сама про це говорила. Натомість призначенню була її подруга Кася, якій всі пророкували, що при досягнення певного віку, її забере до себе служити пан Дракон. Вона відповідно і готовилася. Але всім на здивування, його вибір зупинився на Агнєшці, яка була нечепурою і постійно притягувала бруд, в прямому значенні цих слів. Головним завданням пана Дракона було оберігати Польню від Пущі. Для чого він забирав до себе молодих дівчат, на початку не було зрозуміло, адже він поводився з ними досить пристойно. Як виявилося Пуща була не простим лісом, а лісом сповненим зарази, який намагався захоплювати все нові території. В цій Пущі жили різні істоти, які розносили заразу, деякі з них називалися ходаками і виглядали подібними на дерев. Власне, мені видавалося, що назва цього роману пов'язана з цими створіннями, але прочитавши його до кінця, я зрозумів, що вона перегукується із іншою частиною сюжету. Признаюся чесно, що таку кінцівку я не очікував не в плані любовної лінії, а в плані фіналу боротьби з Пущею. Роман читався легко, сюжет був захопливий. Події розвивалися досить динамічно.

Книга стояла у мене на полиці більше року, перш ніж я взяла ї до рук. Відлякували мене оди прославляння книзі. Частково мої страхи були виправданими, але все по-порядку. Позитивним в книзі для мене є динаміка, все, що стосується історії Пущі й її Королеви (це було сильно! ), книга достатньо кінематографічна, чудово уявляєш як, що і де відбувається. І… напевно на цьому все. З негативного: така любовна хм… лінія, що аж плакати хочеться! Вона жалюгідно недолуга!!!! Просто, щоб між головними героями секс був! І більше вона тут ні до чого. Головний герой – дратівлий весняний кіт, який тільки шипить і всім видом своїм показує, як йому все не подобається. Героїня – от недаремно у неї ім’я Аґнєшка!! Вівця, вона і в Африці вівця. Деякі її вчинки, то щось: їй кажуть, що якщо Пуща поглине чарівника/відьму буде лихо і, що ж вона робить? Йде в Пущу витягувати подругу. Молодець! Дружба чудова річ. Але… цим вчинком, вона могла все своє село з батьками, братами і малий племінником просто приректи на погибель. Є в мене й питання до авторки. Жінко, не треба так! Ти пекельно небезпечне і рідкісне зілля вручила в руки селянам, я тут чекаю, коли під вежею смолоскипи палатимуть, а ти…. Ти забула про це, бо цікавіше ж показувати як Саркан на героїню бурчить і от, гляньте (хто ще не зрозумів!), вона особливо! Навіть великий чарівник не знає, як її чари діють! І потім в одному реченні написала, що аааа. так, селяни приходили! - зілля віддали й пішли. Таке. Загалом книга не така вже й погана, але чорт ховається в деталях.