Джон Бойн " З Барнабі Бракетом сталося жахливе" Ви любите своїх дітей? Дуже-дуже? А коли вони вередують? А коли вони хворіють? А коли вони не такі, як інші? А коли б Ваша дитина вміла літати, Ви б теж її любили? Ви соромитеся своїх дітей? А чи буває так, що соромитеся настільки, що навіть не спробуєте відвести дитину до лікаря, щоб визначити причину інакшості? Ця книга просто перевернула мій світ. Вона шокувала батьківською байдужістю і тупістю і зачарувала дитячою безпосередністю і любов"ю. Жив-був Барнабі. Він був незвичний-він літав. Його братику й сестричці було якось все одно на цю ваду Барнабі. Вони його просто любили і сумували за ним, а от батькам... Батьки соромилися і... Мені не хочеться переповідати сюжет і висвітлювати усю ту зашореність батьківського світу, у якому не знайшлося почуття любові до власної дитини. Але є кілька речей, на яких хотілося б зупинитися докладніше. Барнабі постійно страждав від того, що його не люблять таким, яким він є. І навіть прекрасно знаючи, що батьки намагалися позбутися його, дитина все одно їх любить. Він хоче повернутися додому, адже там рідні, там батьки. І знаєте, я дуже боялася, що автор зробить подарунок мамі й татові Барнабі. Адже після усіх карколомних пригод, які пережив хлопчик і став відомим на весь світ, лікарі змогли встановити причину летючості хлопчика. Її усунути було легко простою операцією. Батькам подавали на блюдечку відому дитину, яка ще й стане як усі. І тут я аплодувала й плакала. Барнабі в останню мить передумав оперуватися, він прагнув, щоб любила не за щось, а тому, що ось він такий є. І Барнабі полетів... Дуже трепетна книга! Раджу!!!