Не так давно вирішила почати читати книги в оригіналі, а саме англійською мовою. Довго не могла вирішити яку саме книгу обрати і мій вибір випав на одного з найулюбленіших авторів -Ніла Ґеймана, оскільки давно була знайомою з автором та його стилем написання,який вирізняється гумором, мудрістю і,що найважливіше, простотою мови. І не пошкодувала. Зі своїм не надто високим рівнем знання англійської мови я розуміла 80% від прочитаного. А розуміти там є що. Книга розповідає нам про дитинство хлопчика та його життя в особняку. Надзвичайно цікаво читати та розуміти як зовсім по іншому дитина сприймає світ та ретранслює події що відбуваються в його житті в своїй свідомості. Крім того в інтерв’ю автора досить прозоро натякнули на те, що в книзі присутні автобіографічні епізоди (оскільки автор справді жив в подібному будинку з фермою по сусідству). Хоча на перший погляд здається ,що книга написана для дітей, вона такою не являється. Сам автор каже про неї що це книга написана для дорослих, хоча головним героєм якої є дитина. І справді в романі присутня справжня драма і не надто щасливий кінець. Деякі моменти були доволі моторошними, а деякі навпаки надзвичайно «світлими». Якщо ви як і я шукаєте книгу з якої б почати читати англійською -ця книга для вас справжня знахідка (впринципі як і всі книги цього автора). Говорячи про саме видання та оформлення, хотілося б зазначити маленький та зручний формат, високу якісь друку та паперу.

Автобиографические романы, по моим наблюдениям, автоматически притягивают к себе внимание, а особенно если принадлежат перу человека известного. Нил Гейман уже успел заработать себе достаточно громкую репутацию, чтобы любое из его слов воспринималось со всем возможным вниманием, на какое только способен ребенок или подросток. С одной стороны, если он решился на сплетение истории из самого себя - значит, хотел одновременно и "исповедоваться", и "дозрел" как новый, более утонченный вид литератора. Читая, ты думаешь: что из упомянутых Гейманом деталей действительно произошло с ним самим? Его отец изменял его матери? Их семья была бедна? Или, может быть, в детстве юный Нил стал свидетелем чьей-то смерти и только потом подружился с таким же нелюдимым созданием, как и он сам?... Вряд ли он сам расскажет о таком в интервью, а вот завуалировать при помощи фантастического романа - запросто! Хороший ход, господин писатель... Но в то же время именно в этом романе он как будто не утруждает себя мыслью, что, возможно, читателю нужно лучше обосновать, почему события идут в таком порядке. К примеру, до конца так и не объясняется, что за существо он выбрал главным антагонистом - там ты не найдешь ничего, кроме прозвища "блоха". Ни привязки к какой-то определенной мифологии, ни подсказки, что, собственно, искали главные герои в самом начале. Создается впечатление, будто ты становишься свидетелем живого разговора между персонажами, но на тебя обращают внимания не больше, чем на мебель, хотя ты, в отличие от них, не знаешь, что это за язык, на котором они говорят.

Мені було некомфортно читати цю книгу. Так ніби я підглядаю за героями і копаюся в їхній брудній білизні. ⠀ Спогади дорослого чоловіка про своє дитинство. І там справді було все. І батько-тиран, і мати в якої не було часу, і монстри, яких придумала дитяча фантазія, і смерть, і фінансові труднощі. ⠀ Всі мої знайомі хвалять Геймана. Всі радять його книги. От і я вирішила спробувати. ⠀ Семирічна дитина, котра опиняється у вирі містичних подій разом зі своєю подругою, яка зовсім і не є людиною. Їм потрібно перемогти зло, яке потрапило у наш світ. Початок ніби непоганий. А далі почалося щось нереальне. Всі ці демони, монстри та і світ загалом. Все виглядало як жахливі галюцинації. ⠀ З одного боку зрозуміло, що це фантастика, а з іншого постійно були думки, що автор перед написанням книги щось курив. ⠀ Я думала, що це буде схоже на "Похороніть мене за плінтусом", бо ця книга мене дуже зачепила, але ні. ⠀ Місцями було бридко читати,  місцями сумно. Однозначно не мій тип книг. Точно не раджу цю книгу.