Обожнюю жанр антиутопії у літературі, тому пройти повз таку культову і шалено популярну книгу, як "Оповідь служниці" я просто не могла. Вирішила спочатку читати книгу, а вже потім дивитися серіал, хоча в більшості випадків моє знайомство з історіями відбувається навпаки. Сюжет розповідає про світ майбутнього, де більшість жінок втратили можливість мати дітей. І тих, хто все-таки має змогу завагітніти, перетворили на служниць без прав, єдина роль яких полягає у народженні дитини для командорів та їх дружин, які складали еліту нового суспільства. Однак не всі служниці втратили жагу до життя і бажання отримати свободу за будь-яку ціну... Книга не виправдала моїх сподівань на сто відсотків, однак швидше за все так сталося через те, що ці сподівання були занадто високі, зважаючи на популярність історії. Читається книга не без інтересу, хоча місцями й здалася мені трохи нуднуватою. Від мене 4/5.

Пожалуй, я еще не натыкалась на книгу, которая бы поменяла мое мировоззрение больше, чем эта. И хотя, наслушавшись разных отзывов о ней, я предполагала, что "Рассказ служанки" будет пострашнее Оруэлловского "1984", но нет, сила этого романа как раз в другом. Это не страх, а еще хуже. Это равнодушие. Холодное, плотное как стена, через которое едва ли может пробиться даже бунтарский дух главной героини. А если он и есть, то "тайный" настолько, что даже непонятно, а есть ли он вообще. Насколько скрупулезно трудилась писательница для написания и выхода этого романа, видно по тому, сколько в тексте использовалось отсылок к библейским текстам и важным фигурам (или событиям) прошлого. Но в то же время ее мастерство отмечает почти полная безликость всех персонажей - тут кто есть кто можно догадаться преимущественно по цветовой дифференциации - честное слово, фильму "Кин-дза-дза" и не снилось! Но да, проблематика тут настолько провокационная, что рассуждения об этой книге не иссякнут и через пару десятилетий. Во-первых, это право женщины на собственное тело - а следовательно, и возможность заниматься сексом, рожать детей и тем более растить их. Во-вторых, право выбирать, кого любить - ведь женщин и мужчин, больше тяготеющих к своему полу, в Галааде всегда ждала неминуемая расправа. В третьих, наконец, бесплодие и аборты - у каждого человека свое мнение на этот счет, но если эту проблему превращают в глобальную и она начинает касаться каждого, то вот он и хаос... Собственно, тут-то я и подхожу к тому, что изменило мое мнение на некоторые вещи. Может, это продиктовано моей семьей, а может, чисто юношеским максимализмом, но до некоторого времени я совершенно искренне не понимала, зачем люди, которые развелись, женятся или выходят замуж во второй раз. А и правда, зачем? Я не находила ответа, тем более, что не всем детям нравятся новообретенные отчим или мачеха. Но после того, как здесь прочла о "перспективе" - вовсе отбирать в назидание детей у тех, кто состоит во "втором браке", я поняла, что такого бы для этой планеты не хотела. Второе же, над чем я размышляла - суррогатное материнство. Казалось бы, и узаконенное в некоторых странах, а все равно имеющее сучки и задоринки. Кто сможет с точностью утверждать, что, родив ребенка и отдав его другим людям, женщина больше ни разу в жизни о нем не вспомнит? А еще должна сказать, что у Маргарет Этвуд прекрасно получается изобразить "поток мыслей" главной героини: видно, что при свободной жизни та была женщиной без комплексов, даже нагловатой, поэтому неудивительно, что именно ее и наделили возможностью Рассказывать. А потом, возможно, даже действовать. Хотя концовка меня немного разочаровала: я надеялась, что она хотя бы обнаружит какое-нибудь ядро подполья Служанок или попадется так, что придется бегом драпать в другую страну... Но финал примерно на семьдесят процентов остается открытым, поэтому о том, что произошло дальше, можно, увы, только догадываться...

Анти-утопія, вперше читаю такий жанр, і, думаю, не востаннє, як і твори цієї авторки. Ця оповідь про порядки майбутнього, про місто Гілеад, в якому люди не мають вибору, живуть під прицілом і постійним наглядом, а також поділені на касти: є Командори (чоловіки), їхні Дружини, в яких народжуються Доньки, але ці доньки виношують Служниці. Від імені однієї з Служниць і ведеться ця оповідь. Є ще в жіночих ролях Еконожини, Марфи, Тітки, а в чоловічих Очі, Ангели, Хранителі. Не можу сказати що він аж так далекий від реальності, бо і в нас таки існує щось подібне – є влада, яка нас намагається контролювати, ми нібито і маємо вибір якийсь особистий, але не дуже маємо вплив на щось більш глобальне. Сподобалось, що твір – це в основному роздуми і внутрішні переживання головної героїні. Дуже гарно і детально описуються події, відчуття, що допомагає реалістичніше це відтворити в уяві. Місцями 18+, можливо навіть трохи гіперболізовано, що через заборони всі речі навіювали героїні бурхливу фантазію, навіть замішування тіста :) Хотілося би якогось більш довершеного фіналу, не люблю такі «додумайте собі самі», але загалом – норм ;) Ця книга навіть надихнула на створення серіалу «Розповідь служниці», досить таки масштабного – на пару сезонів і кожна серія по годині. Не знаю чи я то осилю, але спробую глянути першу серію.