Книга, як і обіцяє анотація, дійсно належить до початків італійського детективу, а якщо точніше – кримінального роману у стилі нуар. Чесно кажучи, при виборі вирішальним стало саме «українське коріння» засновника італійського детективу як жанру – зацікавило незвичне поєднання прізвища з ім’ям. Трохи засумнівалась, що «аж прямо засновник», тож покопалася в додаткових джерелах і виявилось, що коротка довідка на палітурці навіть занадто скромна: серія детективів про Дуку Ламбреті і справді започаткувала італійський кримінальний роман, а тексти Джорджо Щербаненка стали в Італії культовими, як і їх неодноразові екранізації. До всього ж родинна історія хоч і трагічна (розстріляний більшовиками у 1918 батько, викладач Київського університету, поневіряння родини, що у війну і революцію поверталась до Італії), зате не менш цікава, ніж романи Щербаненка. Мушу визнати, що пише він справді добре – лаконічно виписані, проте ємні і цікаві персонажі: мізантропічний, похмурий, але шляхетний головний герой, цинічні поліцейські, слизькі і неприємні (ніякої романтизації) представники злочинного світу, втягнуті у їх оборудки часто беззахисні і нещасні обивателі – набір класичний (нуар як-не-як), але відчуття шаблонності не виникає, бо персонажі небанальні саме деталями. Сюжет – типовий кримінальний клубок, але не детективних загадок, а злочинної рутини, і розплутують його так само рутинно. Втім, сюжет – лише спосіб вплести в історію дуже різних людей: злочинців, психопатів, мерзотників, дрібних пройдисвітів, жертв, втомлених поліцейських. В результаті перед нами постає Італія середини ХХ ст., її в книзі реально багато – пейзажі і міські вулички, канали, ресторанчики, але головне – люди, їх зовнішність, поведінка, долі, голоси. Мова в романі займає особливе місце – тут прямо чути вимови і діалекти (а італійська на них багата), за якими головний герой вираховує не лише регіон, а і соціальний статус людей, що виявляються втягнутими у справу. При цьому роман, як і його герої, небагатослівний, просто автор за незначними деталями вміє розкрити ціле життя. Абсолютно розкішною видалася сцена, де детективи перебирають теку із документами – довідками, пропусками, правами, і ці бюрократичні дрібнички створюють портрет колоритного мерзотника, що за всіх урядів (від фашистських до повоєнних, включно з американською адміністрацією, є навіть довідочка від папської курії) міг прикритися потрібними папірцями. Резюмує цей специфічний портрет репліка поліцейського: «Йому не вистачає тільки посвідки з синагоги і листа від Ейзенгавера, був би застрахований з усіх боків». Насправді гумору в романі зовсім мало, в основному – гіркота і втома, але тут жанр зобов’язує. Сьогодні історія виглядає трохи старомодною (втім, це їй не шкодить), проте можна легко уявити, що в 60-тих це були тексти, шокуючі за відвертістю і поринанню в темні сторони людської натури і не менш темні закапелки Мілану (ну, якщо чесно, то й сьогодні деякі сцени пересмикують своїм натуралізмом). Маю тут цікаве спостереження: коли читала про автора, звернула увагу, що критики відзначали його роботу як «злам шаблону», мовляв, ти диви – італійський нуар таки можливий, хто б міг подумати. От зовсім не розумію цього здивування: так, нуар традиційно асоціюється з США. Проте повоєнна Італія, стрімке економічне зростання «італійського дива» з його розривом між провінціями і містами, із тисячами беззахисних шукачів кращого життя в цих містах, порти із перевалкою всього на світі, все це прямо проситься в похмурі кримінальні романи і виглядає дуже автентично. Отже, резюмую: хороший зразок європейського кримінального роману, рекомендую до прочитання поціновувачам жанру, а також тим, кого зацікавив автор із незвичайною долею і хто хоче скласти уявлення про нього або про цей літературний напрямок. І останнє: поліграфія цього разу – сумна історія: розхристаний томик на обгортковому папері від «Фоліо» неприємно здивував. Зате, треба віддати їм належне, переклад від Мар’яни Прокопович – прекрасний.

Останнім часом на книжкових полицях все частіше з"являються нові імена. Серед таких імен для мене став Джорджо Щербаненко, віддавши перевагу його роману "Тенета зради". Чому я зробив вибір на Щербаненко? Все досить просто. Але перед цим хотів сказати декілька слів про самого автора. Можливо така інформація залучить читаючих українців ознайомитися з творчістю цього письменника. Джорджо Щербаненко ( справжнє ім"я Володимир) син українки та італійця.Народився в 1911 році і деякий час проживав в Україні.Закінчив свій життєвий і творчий шлях в Італії, в місті Мілані у 1969 році.Протягом свого життя він писав виключно жіночі романи, а на схилку літ написав цикл творів, головним героєм яких став Дука Ламберті. Ламберті колишній лікар( до речі, якраз в романі "Тенета зради" і пояснюється чому він став колишнім), а вже потім виступав у ролі приватного детектива. Щербаненко вважають батьком італійського детективу. Роман "Тенета зради" - другий із серії про Дука Ламберті.Сюжет роману досить цікавий. Дві події,які ззовні не пов"язані з собою виявляються ланками одного довгого кривавого ланцюга.Ця ланка виводить Ламберті і поліцію на контрабандистів зброєю.Цей ланцюг кожного разу обертається черговою смертю. Мені сподобався головний герой.Ламберті-зразок такого собі "крутого" чоловіка,який не тримає свої емоції в собі, але є в нього і зачатки актора,які він може приховати для того щоб розкрити злочин.Ламберті-принциповий борець за правду і справедливість.У нього особливе ставлення до честі і порядку. Стиль роману чимось нагадує романи Сіменона( так мені здалося).Емоційний, "живий" роман з нетиповими персонажами.Сподобався фінал-непередбачуваний і досить сумний.як на мою думку. Хотілося сказати декілька слів про переклад роману.Дякую Мар"яні Прокопович за майстерний переклад. Як висновок-таку літературу слід читати, а Щербаненко став для мене відкриттям.При тому приємним.І з задоволенням продовжу знайомство з творчістю цього автора, тим паче видавництво "Фоліо" випустили ще дві книги автора.