Захопила мене, звісно, 13 казка і пішла я шукати інші книги авторки. Ця була останньою з трьох. Спочатку вона мені ішла туго, я навіть читала в проміжках інші більш динамічні книжки. Але в цьому її стиль - вона плете безліч окремих історій, які потім логічно поєднуються у кінці. Враження після прочитання чудові. Не шкодую, що взяла. Шкода, що на поличці відрізняються від стилю інших двох книг, оскільки видання старе, але ж і ціна чудова на книгу:)

Ця книга була першою у знайомстві з авторкою,і я лишилася під приємним враженням від прочитаного. Книга захоплює з перших сторінок, цікаво спостерігати за розвитком подій. Кожен герой має свою історію і свої таємниці. Неможливо лишити книгу посеред недочитаного розділу, адже кожен розділ затамовує подих і змушує читати далі. У кожного героя тяжка доля, не обійшлося без співчуття і сліз. Душа справді радіє, коли у деяких героїв налагоджується життя, хтось зустрічає своє кохання, хтось визнає свою провину, а хтось починає відчувати радість від цього життя. Не обійшлося і без втрат, деякі з них не можуть тебе не розчулити, адже коли читаєш цю історію, то всі герої стають тобі близькими, майже рідними. Не можна оминути й містичні елементи у книзі, вони додають свого шарму історії, і ще більше розпалюють вогнище цікавості в тобі. Ця книга вчить нас цінувати рідних, які в нас є, адже у скрутну хвилину саме вони поруч з нами. Книга однозначно запам'яталася надовго, лишила приємний після себе слід,і втамувала інтерес до історії. 10 з 10 Рекомендую кожному до прочитання.

«Там, у темній річці» - прекрасна книга, англійська проза, стилізована під вікторіанський роман. Діана Сеттерфілд грається з атмосферою, містикою, магією. Натякає, подає факти і напівправду, сни, марення, спогади. І це все створює надзвичайно красиве і цілісне полотно твору. Мова роману прекрасна, старовинна, багата і образна. Книга прекрасно читалася під час негоди і осінньої пітьми за вікном. Зимове сонцестояння. Англійська провінція на березі Річки, шинок «Лебідь». Постійні відвідувачі п’ють ель, розповідають історії і відпочивають. Вечір, який міг би бути схожим на всі інші, відрізняється тим, що в дверях з’являється незнайомий чоловік з закривавленим обличчям і маленькою дівчинкою на руках. Відвідувачі і господарі підбігають, чоловік втрачає свідомість, дівчинка виявляється мертвою. Вони викликають Риту – медсестру, в минулому – святенницю, яка може оглянути хворого і відмолити мертву. Минає певний час, хворий оглянутий, дівчинка теж, аж раптом та оживає. Не може бути сумніву – тільки-но дитина була мертва: шкіра біла, губи синяві, пульс відсутній, аж тут вона починає дихати і розплющує очі. Чоловік приходить до тями. Його питають, чи це його дитина. Ні, це не його дитина. Він мандрував Темзою, і дівчинка з’явилася нізвідки. З нею він прийшов сюди, аби загублена дитина віднайшла батьків. Чоловіка звати Донт, і він фотограф. Наступного дня приходить економка з дому священника, яка називає дівчинку своєю сестрою Анною. Їй не вірять, дівчинка залишається в шинку. Приїжджає син фермера, дружина якого вчинила самогубство і, ймовірно, втопила дитину. Він впізнає дівчинку. Але не повністю. Вони не бачилися два роки. Хто це: його Аліса, чи чужа дитина? Приїжджає подружжя Воганів, чию дочку Амелію вкрали два роки тому, і досі не повернули. Міссіс Воган впізнає в дівчинці Амелію, і вони забирають її в свій дім. Але хто ця загадкова дівчинка, яка може бути одночасно і украденою, і втопленою, і втраченою дитиною і сестрою? В цьому я вагалася до самого фіналу. Діана Сеттерфілд майстерно сплітає людські долі, спочатку показуючи читачеві життя різних, ніби нічим не поєднаних сімей, а потім зводить їх у герць в одній точці, змушуючи читача напружено спостерігати і будувати здогадки. Якщо я можу когось порадити з вартісних сучасних авторів, то це Діана Сеттерфілд!