Проза Любові Голоти така ж неповторна й притягальна, як і український Степ. У ній є все: від шепоту трави до крику серця Правічної Жінки-берегині, яка намагається з епізодичної пам'яті зіткати пам'ять безперервну, міжпоколіннєву; від народного розкотистого співу до "Місячного сяйва" Дебюссі.

А ще в її творах дуже багато сонячних людей. Або - людей, які тягнуться до світла. А хто тягнеться до світла, той сам ним стає. Тому проза Голоти - це пошук гармонії, який неможливий без надії на світло. Світло Любові.