Ви коли-небудь замислювалися над тим, яке воно, життя? Просякнуте болем, кров’ю і потом з гіркувато-терпким присмаком полину, осяяне яскравим сонцем й оповите густими туманами, засіяне золотавим колоссям і мерехтливими зірками, овіяне вітрами й забілене снігами, омите дощами і зрошене росами, охоплене синьо-блакитними крилами неба, заполонене пахощами квітів і трав, шелес­том листя і морських хвиль, щебетом птахів і галасом вулиць і площ. Кремезне й водночас тендітне, довге і швидкоплинне, веселкове і попелясте. Сповнене любові, пристрасті, ніжності, щастя, сподівань і тривоги, розчарувань, страхів, спокус, заздрості, марнославства, ненависті. Викликає захоплення, радість, бажання, здивування, симпатію, співчуття. Надихає і вселяє оптимізм. Іноді воно задушливе, позбавляє сну, породжує смуток, невдоволення, роздратування і навіть лють, проте навдивовижу зворушливе, вабливе і незбагненне.

Таке воно, життя у поетичній збірці Олександра Афоніна.