Місс Мері стала сиротою, коли одного дня епідемія забрала життя обох її батьків. проте навіть коли вони були живі, вони не надто нею цікавились. дівчинка виросла зацикленою на собі і егоїстичною. після смерті батьків її переправляють з Індії до Йоркшира, де живе її дядько. він живе у величезному будинку з сотнею кімнат, більшість з яких зачинені. в будинку повно таємниць і деякі з них місс Мері вдасться розкрити. одного дня вона чує про таємний сад, який ось вже 10 років був зачинений. він належав дружині її дядька, після смерті якої він постарішав і втратив жагу до життя. дивою Мері знаходить і двері і ключ до цього саду, і побачивши його в занепаді, вирішує повернути йому життя. проте цей сад докорінно змінює і її саму, і тих, з цим їй випаде нагода потоваришувати. ця історія про сім'ю, надію, прощення і переміну серця. це добра дитяча книга, в якій вперта і егоїстична головна героїня поступово відтаює, набувши сенсу існування. а ще ця книга про дружбу - точніше навіть про дві. до прочитання рекомендую!

Головна героїня роману "Таємний сад" десятирічна Мері Ленокс змушена кардинально змінити своє життя після смерті батьків, які ніколи її по-справжньому не любили, і слуг, для яких їх виховання було всього-навсього одним з обов'язків. В умовах розкоші та вседозволеності, відсутності уваги батьків та нагляду дорослих Мері виросла зіпсованою та капризною, а те, як з нею поводилися оточуючі зробило дівчинку навіть грубою та байдужою до почуттів інших. Усе змінилося у новому домі в Йоркширі, де проживав дядько Мері — Арчибальд Крейвен. Саме у маєтку дівчинка вперше зустрілася із реальними почуттями: переживання, турбота, зацікавленість. Усі мешканці Мізелвейту—саме так називалася садиба,— дозволили Мері стати не просто утриманкою, а справжнім членом родини, прийняли її у своє реальна життя з усіма турботами і радощами. Найпершою Мері припала до душі Марта Совербі. Служниця підкупила новоприбулицю не улесливістю та бажанням догодити панянці із заможними батьками, а звичайною добродушністю і справжньою зацікавленістю до дівчинки. Марта розповідає Мері про життя господаря маєтку, його сім'ї та прислуги. Героїня відкриває для себе прості речі, які вона не помічала раніше. Так дівчинка бачить справжню прив'язаність грубого на перший погляд садівника Бена Везерстафом до маленької пташки-малинівки; її манить той таки Таємний сад, у якому стався нещасливий випадок із місіс Крейвен—подія, що кардинально змінила життя садиби; цілими днями блукаючи подвір'ям Мері знайомиться із Дікеном, дванадцятирічним братом Марти, з яким залюбки розділяє компанію. Одного дня Мері знаходить і двері, які ведуть до Таємного саду, і ключ, яким ці двері відмикаються. У цьому покинутому і залишеному лише для природи місці діти проводять увесь вільний час і запалюються ідеєю відродити красу саду, повернути йому колишню доглянутість та охайність. Довгий час таємницею так і залишається ще один мешканець Мізелвейту. Ним був хлопчик Колін, який насправді після смерті матері став відчував те ж саме, що і Мері — те, що ти усім байдужий і належиш сам собі. Та, познайомившись, діти швидко знаходять спільну мову та інтереси. Тепер команда з трьох дітлахів завзято працюють над своєю ціллю. Вони допомагають, дбають, турбуються і люблять одне одного—чого ніколи не могли їм дати дорослі. Як і всі дитячі книги, "Таємний сад" може здатися доволі не зрозумілою для людини старшої: у сюжеті можна багато до чого придертися, оглядаючи усе з висоти прожитих років. Але для малечі це саме те, що потрібно — ідеальна повчальна пригода не лише Мері, Дікена і Коліна, а й дорослих, на життя яких ці троє зробили лише кращим. Історія про дружбу, про дитячу наївність, просту довіру власним почуттям, незацикленість і навіть повне ігнорування негативу, про легкість у стосунках, про відчуття моменту, про життя у щасливому і безтурботному теперішньому, у теперішньому, яке можна змінити власними силами... силами дитячої любові і віри.

Очень поучительная, светлая, добрая история, которая дает каждому надежду на лучшее и помогает открыть глаза, чтобы увидеть все, что окружает, все прекрасное и неповторимое, свой таинственный сад. В начале мне было жаль главную героиню, она не вызывала у меня отрицательных реакций, только жалость. Её изначально нельзя винить в том, в чем она не виновата. Она не знала настоящей любви, заботы, дружбы, искренности, она была никому не нужна, даже своим родителям, она была забыта всеми, и, когда всех скосил мор, её нашли по случайности. Разве может такой недолюбленный и брошенный ребенок быть добрым и отзывчивым, если никогда в жизни не видел добра и любви? Вряд ли. Но главная героиня была благодарным материалом, пустышкой, которую не наделили добрыми эмоциями, и, когда она поменяла место и окружение, совсем быстро все стало на свои места. После прочтения возникает теплое приятное чувство, что надежда на исправление есть всегда, и что каждому из нас нужен свой маленький таинственный сад.