Це більше схоже на психологічний трилер із постійним психологічним тиском і проблемами, які героїня створює сама собі, ніж на милу й затишну історію, яку я очікувала. Книжку, на мою думку, спокійно можна було скоротити чи не вдвічі, якби прибрати постійне ниття Келсі. Вона практично нічого не робить, приймає одне дивне рішення за іншим, а в кінці все зрештою розв’язується майже само собою. Через це складається враження, що історія весь час топчеться на одному місці. Найбільше мене дратувало те, що головна героїня за всю історію майже не змінюється. Навіть ближче до фіналу Келсі продовжує приймати максимально тупі рішення. Ще я чомусь очікувала, що в книзі буде багато глибоких думок і роздумів, але тут авторка так старалася їх відтворити, що в результаті вони здавалися мені настільки наївними й нудними, що хотілося просто їх пропустити. Здавалося, ніби книга дуже хоче здаватися глибокою, але насправді ці роздуми зовсім не чіпляли. Чесно, краще б їх узагалі не додавали. Щодо «неочікуваних сюжетних поворотів» — для мене вони виявилися доволі передбачуваними, тому особливого вау-ефекту не було. Загалом — розчарування. Із плюсів можу виділити хіба що швидке читання й моменти, коли все ж таки відчувалася потрібна атмосфера. Але загалом — таке собі.