Один із найтрагічніших романів-детективів від Агати Крісті. Після прочитання книги на душі лишається осад і смуток, таке відчуття, що в лиці жертви земля втратила ледве не ангела, настільки чистою вона була. Відповіді на загадки знаходяться, вбивця понесе заслужене покарання, але життя не повернути. Проте в книзі піднімається ще одне важливе питання: чи бажати смерті людині, мріяти про її загибель може прирівнюватися до винності в її смерті, якщо той, хто бажав зла, вбивцею не є? І все ж Крісті додала трішки тепла в кінці історії. Маю надію, що чоловік, який витратив стільки зусиль для залучення Пуаро до цієї майже безнадійної справи все ж прислухається до поради легендарного сищика і просто хорошої людини.

Історія починається з убивства в замкненому родинному колі, де підозра природно падає на молоду жінку, чиє минуле й теперішнє тісно переплетені з жертвою. Події поступово повертають до давніх рішень, образ і почуттів, які роками залишалися невисловленими, а розслідування крок за кроком розкриває, наскільки фатальними можуть бути старі помилки. Для мене цей роман вирізняється меланхолійним настроєм і емоційною насиченістю - детективна інтрига тут тісно пов’язана з темою кохання, втрати й відповідальності. Темп неквапливий, але напруга тримається завдяки відчуттю неминучості, а фінал залишає гіркий післясмак і розуміння того, що правда не завжди приносить полегшення.