Я дуже давно не читала нічого з творчості подружжя Дяченко і бралася до цієї книги з острахом - ану ж як переросла, і те, що видавалось таким оригінальним та цікавим п'ять-шість років тому, зараз здаватиметься дивакуватим та надмірним. Однак "Стократ" виявився ідеальним для повторного занурення у їхні світи і, гадаю, для першого знайомства теж підійде чудово. Прихильники фентезі помітять, що автори явно надихались першою книгою за циклу "Відьмак" пана Сапковського. Образ головного героя вийшов дуже "геральтівським", і за зовнішністю, і за характером. Структура книги теж нагадує "Останнє бажання". Книга представляє собою декілька коротких історій, що об'єднані головним героєм. Але Дяченки не були б Дяченками, якби не додали до звичної страви незвичних інгредієнтів. У цьому випадку до класичного фентезі меча і магії додали наукової фантастики. Прибульці із далеких зір, часові парадокси, філософія в найкращих традиціях Артура Кларка, вау. І все це поєднується цілком гармонійно, нічого не здається чужорідним та притягнутим за вуха. Єдине, у чому можна причепитись - не вистачило розкриття героїв. Стократ вийшов об'ємним і крутим, нам розповіли про його минуле, показали, як на нього вплинули деякі події, і що сталось би, якби їх не було. А от Світ і її друг там просто є. Ну, в книзі всього двісті п'ятдесят сторінок, і кожна з них насичена подіями, тому під час читання це не особливо заважає. Усвідомлення, що про дівчину, навколо якої закручують сюжет, читачеві не розказують майже нічого, приходить пізніше. Прихильникам фентезі рекомендую.