Ліля - старшокласниця, зі своїми звичайними підлітковими проблемами та захопленнями. Розповідь ведеться у форматі щоденника. В її житті почався новий період - підготовка до вступу, стосунки з хлопцями, друзями та батьками. Було трохи дивно читати, адже я сама зараз переживаю такий період життя) Школа, хлопці і постійні закоханості, подруги, вибір університету, постійні пошуки себе та свого покликання. У багатьох моментах я впізнавала свої життєві ситуації, хоч час розвитку подій у книзі - двухтисячні, можна зрозуміти, що підлітки, їх інтереси та проблеми за ці двадцять років не сильно змінилися. Також протягом книги зачіпається мовне питання і видно як у Лілії зростає національна свідомість: на початку вона розмовляє українською лише вдома, а з друзями та на вулиці - лише російською, через приблизно рік вона вирішує для себе, що буде розмовляти українською з усіма, а не лише вдома та з близькими. Читати було досить легко. Особливо цікаво буде прочитати тим, хто зараз проживає такий період свого зростання або тим,хто хоче згадати свої підліткові роки.

Це досить проста книжка, яка написана у форматі щоденника дівчини. На початку книжки дівчина майже закінчила дев'ятий клас, а наприкінці завершила перший курс. Книжка написана дуже простою мовою. В мене було відчуття що мої щоденники виглядали б майже так само. Там змальовуються звичайні підліткові проблеми, хлопці, дискотеки, паперові записки у школах та подружки. В мене трошки ввімкнулася ностальгія, бо головна героїня книжки закінчує школу у ті часи роки що й я, тож я пригадала свою шкільну закоханість, та якісь шкільні вечірки. Щодо змісту та цікавості скажу що змісту як такого немає, це просто буденне життя дівчини та трошки її думок щодо дорослішання, щодо патріотизму,щодо самоідентифікації, книжок та української мови. Але перша частина книжки майже цілком присвячена хлопцям, подружкам та дискотекам і часто кажучи мені було досить нудновато. Мабуть якби я її десь позичила, або взяла у бібліотеці я б її не дочитала. Взагалі якщо продратися через першу частину, то далі стає цікавіше, сам текст стає не таким примітивним і це логічно, бо головна героїня дорослішає та й героїня замислюється вже про більш дорослі проблеми і розмірковую і на тему патріотизму і на тему української мови, а також намагається вирішити чим вона хоче взагалі займатися у майбутньому. Я б радила прочитати цю книжку тим людям які закінчували школу десь у 2002-2003 роках, якщо вони хочуть трошки пригадати оті підліткові роки, або мабуть підліткам, якщо їм цікаво як їх батьки жили без інтернета та мобільних телефонів. Але попереджаю - не чекайте від неї багато