Отже, є школа-інтернат, а в ній жити ой нелегко. Коли там вчитися, треба вміти постояти за себе. Звісно, треба мати клепку в голові, але ж у "дядечка Сталкі" клепка є, що вже казати за його друзів Жука й Мак-Турка! Вони водять за ніс фермерів, вчителів (особливо містера Кінґа), інших учнів - останніх, правда, із чисто спортивного інтересу. Інколи здається, що в школі ці шибайголови залишаються тільки тому, що їм там подобається: важко уявити, що хтось міг би затримати їх там проти волі. Так само із Кімбалом О*Харою, героєм одного з найвідоміших Кіплінґових творів - роману "Кім": ніхто не змушував його вступати до лав британської розвідки. Та й Лью та Джакен з полкового оркестру (збірка "Місто Снів") теж були хлопці нівроку... Кіплінґ зображує дітей, яким не обов'язково покладатися лише на себе - є старші, які в разі чого можуть допомогти - але цим дітям, підліткам, молоді так цікаво жити й так не хочеться від когось залежати, що вони діють, не чекаючи, що хтось прилетить і покладе хробачка у дзьобик. Інколи собі на біду - Лью та Джакен наклали головами за честь англійської армії, коли довкола них дорослі шаленіли від страху... Читати "Пригоди" інколи важко: вони адресовані не середній школі, а старшій і далі. Багато складних слів, багато чистої іронії - того гумору, що вимагає від оповідача не сміятися з власних жартів. Багато натяків, багато поезії - "У темряву сусідньої кімнати ввалився Кінґ і закляв барабанщиків усіма богами Оксфордського університету"... Тож читати їх важко... Але варто!