«Сталь та сонячний шторм» я читала з розривом в два роки після першої частини. За такий час, звичайно, частина подій призабулася, але протягом другої книжки авторка робить маленькі відсилки/пояснення/пережовування відносно першої, що допомагає трішки освіжити пам'ять, тому тут плюс. То ж, тепер я разом з героями дійшла до екватору історії, проте це ж ставить другу книжку в доволі незручну позицію між зав’язкою та фіналом. Загалом же роман залишається цікавим: повстання, інтриги, магічні сили, космічні інкарнати. Та і сам факт того, що авторці вдалося прописати такі образи і події, які відносно легко згадуються, навіть після 2 років вже про щось говорить. З плюсів також варто відмітити те, що головна героїня не зраджує собі - єдиною її турботою все ще залишається життя брата, хоча найвеличніші чоловіки цього світу явно хочуть прив'язати її до себе не лише клятвами... Хоча, окрім турботи про єдину близьку людину, в цій частині до турбот Адель підключаються ще й друзі. Це одночасно і плюс, і мінус даної книжки, бо інколи діалоги/ситуації між ними викликають щиру посмішку, але інколи вони здаються настільки штучними, настільки пласкими, що хочеться закинути книжку подалі! Те ж саме стосується завищеного рівня пафосності деяких подій/декорацій. Все там розшите золотими/срібними нитками, все прикрашено смарагдами/діамантами, все там з шовку/оксамиту... Заради справедливості герої все ж інколи зупиняються і не в п'ятизіркових готелях, але якщо вони таки зупинилися в якомусь маєтку там обов'язково будуть вищезгадані предмети розкоші, при чому описані однаковими словосполученнями та метафорами. Щодо самоповторів, то це ще один не дуже приємний симптом чи то авторки, чи то перекладу, бо на відстані буквально пари сторінок ви точно побачите однаковий опис погляду, ідентичну фразу, яку говорять різні герої в різних куточках країни. Це здається дрібницею, але все одно трішки крапає на мізки й на загальне сприйняття твору також. Бо ж приклад з повтором фраз із вуст різних героїв говорить про слабке пропрацювання характерів, особистих історій. В реальному житті людям властива і певна манера, і слова-паразити, а тут цього немає. Сподіваюсь, в останній частині кожен персонаж виокремиться по-своєму і набуде об'єму. Проте, навіть не зважаючи на всі мінуси, книжка все ж залишила більше приємний відклик, через що, власне, й хочеться дізнатися чим же закінчиться ця історія.