Мемуари балетмейстера, прем’єра Паризької опери, теоретика танцю Сержа Лифаря – це не просто спогади талановитої людини на схилі літ про своє творче життя, колег та вчителів, що відкрили свого часу дорогу до світу високого танцю, це ще й досить пізнавальна книга, яка допоможе скласти уявлення про прийоми та засоби виразності в балеті, які пройшли свій унікальний шлях трансформації та еволюції. Геніальний Лифар цікаво пише не лише про своє знайомство чи приятельські стосунки з відомими Сергієм Дягілевим, Коко Шанель, Пабло Пікассо, Жаном Кокто, Сальвадором Далі, Шарлем де Голлем, а й про те, як йому вдалося реформувати досить консервативне балетне мистецтво, перетворити його зі сприятливого "локуса" для знайомства із заможною знаттю у справжній храм танцю, облагородити та зробити величним. Приємно тішить, що Серж Лифар із величезним щемом та любов’ю згадує про свою малу батьківщину – Київ, хоча водночас він з невимовним сумом констатує: «Ніколи блудний син не буде пошанований і визнаний своїми». Митець таки трішки помилився: визнаним він, без сумніву, став, а от чи сповна пошанованим, чи зробили ми все можливе, аби дорівнятися до такого непересічного земляка? Це лишається великим питанням…