“Сплячі красуні” — це гіпнотична і водночас тривожна сага про світ, який змінюється, коли жінки зникають у таємничому коконі. Кінг малює апокаліпсис не через катастрофи, а через саму сутність людських відносин: страх, залежність, владу і втрату контролю. Жінки у романі — не лише жертви, а символи сили, яка пробуджується навіть у сні. Світ чоловіків, що залишився, стає відображенням його слабкостей і темних бажань. Автор майстерно переплітає соціальну критику з психологічним жахом, створюючи атмосферу постійного внутрішнього дискомфорту. “Сплячі красуні” — це історія про крихкість і силу одночасно, про те, як світ може змінитися у мить, якщо ми перестанемо помічати найважливіше. Книга змушує дивитися на страх не лише зовні, а й усередині себе.

"Сплячі красуні" - роман, написаний Стівеном Кінгом в співавторстві з сином Оуеном, відрізняється доволі оригінальним сюжетом. Одного дня всі жінки світу засинають й більше не прокидаються. Сплячі красуні вкриваються білим коконом і якщо його розірвати, жінка прокидається з жагою до вбивства, а коли територія навколо неї вільна від небажаних людей, вона знову мирно засинає й вкривається новим коконом. Без жінок світ поступово охоплює хаос та безлад. Жінки в коконі все ще живі, але де вони? Що з ними? Хто ця загадкова Іва? Саме на ці питання шукає відповіді головний герой книги Клінтон, психіатр у жіночій в'язниці. І як завжди Кінг на висоті. Чудово прописані персонажі, підіймаються соціально важливі питання. Мені неймовірно сподобалось саме порівняння світ без жінок і як чоловіки дають цьому раду, а на іншій чаші терезів, світ без чоловіків й дії жінок у даній ситуації. В жінок виходить однозначно краще. Що це? Натяк на фемінізм? Можливо. Та, як на мене, автор завжди прописував свої жіночі персонажі самодостатніми, розумними та сильними. Оригінальна історія, змушує замислитися й поринути у вигаданий світ "А що, якби..." Однозначно рекомендую.

Роман "Спящие красавицы" я не отнесла бы к лучшим произведениям Кинга. Во-первых, он вторичен. Кинг повторяет сюжет собственного "Противостояния", который был в разы масштабнее и глубже. Посудите сами: эпидемия, избранные, библейские отсылки. Но вот проблематика притянута за уши. Мужчины против женщин. И если в случае заключённой убившей своего мужа она выглядит естественно, то в вопросе Магды Дубчек, Лайлы и Элейн их "угнетенность" вызывает массу вопросов. Автор пытается нас убедить, что женщины построили бы новый прекрасный мир, если бы не мужчины. Нет, он, конечно, говорит, что зло есть и среди женщин, но в целом, по версии отца и сына Кингов, все беды от мужчин. Это какой-то трешовый феминизм и мужское чувство вины? А почему-бы вместо посыпания головы пеплом просто не признать, что женщины - люди. И мужчины - люди. Унижая одних, других не возвысить. И все же читается роман хорошо, к этому не придраться. По стилю это больше Кинг- отец, чем Кинг- сын, хотя написан он слишком аккуратно, без кинговской сумасшедшинки. Видимо для того, чтобы "прекрасных дам" не смущать.