Книга «Спів Божої пташки» Василя Шкляра розповідає про життя творчої людини після аварії на Чорнобильській АЕС. Люди об’єднуються під час катастрофи, завдяки чому їм і вдається вижити. Цей твір – ода життю, коханню, і творчості. Психологія виживання героя в складних умовах життя надзвичайно тонка і напружена. Батьківський обов’язок і необхідність вберегти сина від радіації і хвороб змушує Миколу Погорілого звернутися за допомогою до друзів в Одесі. Втім, синові там не подобається і вони повертаються на Київщину. Автор змальовує складні обставини життя героя, на якому лежить обов’язок годувальника. Наразі його основне завдання – написання сценарію до фільму, і він його виконує, чого б йому це не коштувало. Дружина віддаляється від нього, він зустрічає, здавалося б, нове кохання, але знову не складається – дівчина не наважується розбити сім'ю.

Начитавшись схвальних відгуків про творчість Василя Шкляра, обрала для першого знайомства книгу «Спів Божої пташки». І трішки пожалкувала, оскільки Роман мене не вразив взагалі. Я обожнюю читати сучасну українську літературу. Так, у автора пречудова українська мова, гарний стиль письма, книга читається легко, але мені було нуднувато. Головний герой Микола Погорілий - письменник, який не вміє писати на замовлення(як в принципі кожен талановитий письменник), якому набридла цензура, звільняється з редакції та готується написати кіносценарій. Так, як творчій особистості треба натхнення, він їде шукати його до приятеля Стаха в село, де є природа, рибалка, можливість усамітнитися. А в Києві є дружина та син. Він приймає рішення «пожити окремо» від дружини. В цей час сталася аварія на Чорнобильській АЕС, тому Микола від’їжджає разом із сином з Києва. А тут уже з героєм трапляється і справжня любов, і справжня рибалка, і звісно сценарій. Всі герої достатньо цікаві, особливо старі мешканці села. Тут є і трохи гумору, і трохи суму. Проте мені не зайшла книга.

Вважаю «Спів божої пташки» не характерним для Шкляра твіром. Тому є просте пояснення. Для мене Василь Шкляр почався з історичних романів. А саме з «Чорного ворона». Далі «Маруся», «Троща», «Характерник»… Припускаю, що багато читачів відчувають те саме. Дану книгу придбав та прочитав через її перевидання та зацікавленість автором після прочитання вище вказаних творів. Не сумніваюсь, що й сам автор розраховував саме на такий ефект. На мене та подібних прихильників його творчості, які познайомились з ним завдяки саме історичним романам. Ну що ж, ставка спрацювала. Але не більше. Попереднім абзацом я загалом вже передав загальні враження. Тепер більш конкретно. «Спів божої пташки», без сумніву грамотний, стилістично та літературно добрий роман. Проте він не виправдовує очікувань. В чому справа? Чому так? Переконаний, що причиною цьому є те, що сприймаю В. Шкляра як історика, дослідника та певною мірою конкретизатором і, без сумніву, акцентатором історії України. В даному випадку отримав досить розмитий твір. Попри те, що в анотації акцентовано увагу на аварії на ЧАЕС, цей момент зрідка загадується й майже не впливає на сюжет. Герої й так мають бажання зробити те, що роблять. Ситуація з чорнобильською катастрофою лиш в деяких випадках злегка підштовхує до здійснення й так бажаних вчинків. Чи можна вважати це мінусом даного твору? Об’єктивно - ні. Суб’єктивно - так. Повторююсь, але в моїй голові В. Шкляр вже зайняв свою нішу. Це автор, що довго й ретельно готує матеріал для своїх творів. Проте, в даному випадку ситуація інша. Ніякої конкретики чи дослідження чорнобильської катастрофи не відбувається (хоча я цього дуже чекав). Фактично, це скороминущий період життя окремо взятої людини та її оточення. Не відчувається конфлікту, проблеми, кризи. Є певна внутрішня боротьба, але вона пущена на самотік і ні до чого не приводить. Зрештою, є загадка, але жодної розгадки. Звісно можна проводити паралелі, підтягувати алегорії, алюзії і т.п. Але особисто я нічого цього не відчув. Що стосується перевидання твору, то це без сумніву спроба «хайпу» на хвилі успіху серії безперечно крутих історичних романів. Спочатку ти працюєш на ім’я, а потім ім’я працює на тебе. До автора в даному випадку жодних питань чи претензій. Висновок. Якщо ви вже читали «Чорного ворона», «Марусю», «Трощу» (прям крута книга !!!) та «Характерника», то «Спів божої пташки» може дещо розчарувати або, як мінімум, змінити сприйняття автора. Якщо ж не читали автора, то можете почати з даної книги, а потім переходити до «історії». В такій хронології читанні ви відчуєте прогрес та ріст літературного генія.