Книга не зачепила взагалі. Ні історією, ні персонажами, ні викладом сюжету... Мабуть це просто не моя книга. Не змогла її зрозуміти, особливо захоплюючі відгуки на неї. Прочитала за день, але з думкою "хоч би швидше дочитати й відкласти куди подалі". Читаюч, плуталася від чийого імені ведеться історія, чиї думки описує автор, губилася постійно у вирі думок героїв. Мені не сподобалося, як було подано історію, можливо не втрапила у настрій))) Героям не співчувала, не переймалася їх долею, мені було взагалі все-одно на них, їх минуле, їх теперішні переживання. Закрила книгу й забула. Ні разу навіть не згадала про неї, не було бажання повертатися думками в цей сюжет, згадувати як поводилися герої, які виникли наслідки їх дій... Не змогла пронинутися ні до одної діючої особи. Звичайно, автор нас поступово підводить до причини такого вчинку головної героїні, але мене це не переконало... Книгу не можу порадити читати, хіба що вже немає під рукою нічого іншого. Це чисто моя суб'єктивна думка.

Думала, що це детектив, а це історія няньки... Місяць "мучу" 190 сторінок, навіть абзаци пропускаю. Шкодую, що придбала. Анотація інтригуюча, а книга для мене нудна. Навіть не знаю, до якого жанру віднести. Психологічне щось. вперше потрапила до рук книга, яка не зацікавила. Декілька разів на день беру до рук , і знову відкладаю. Очікувала детективну історію, а отримала незрозумілу книгу, яка ще й премію отримала. Більше не купуватиму французьку прозу. Українську читати захопливіше Взагалі не цікаве життя жінки-няньки, історія її доньки. До чого тут це в історії про вбивство дітей. Ну якщо б це було виправдання вчинку... А так виходить , що опис книги наче з неба взятий Бачила високі оцінки, думала, що прочитаю за день таку книгу. Обкладинка гарна. Й більш нічого. Мабуть не тямлю у французькій прозі, а головне, що радила книгу друзям. Добре, що вони не починали читати. Мотив убивства незрозумілий. і про це буквально декілька абзаців. Цікаво, чому опис тоді такий інтригуючо гострий? Якби я знала, про що книга, і мені дали таку анотацію, я б не дозволила друкувати. Обман якийсь

Психологічний трилер "Солодка пісня" починається сценою, яка створює враження ніби ви починаєте читати детектив. Але ім'я вбивці повідомляється відразу. Ніби-то жодної інтриги. Але мотив залишається незрозумілим до самого фіналу. Це ніби як Вам говорять, що Ваш друг пограбував магазин. Ви наче і почули, що це зробив він і всі докази на це вказують, але це змушує Вас повірити, що це дійсно так, допоки ви не дізнаєтесь ситуацію з усіх сторін. Лейла Слімані дозволяє заглянути у внутрішній світ фактичного кожного героя, якого згадує на своїх сторінках. Головна героїня, нянька Луїза, зразкова працівниця, яка досить тісно вплелась в родину, в яку найнялась виховувати двох дітей. Але час швидкоплинний і діти ростуть та незабаром не будуть потребувати її послуг. Та Луїза не хоче залишатись за бортом. Тим паче, що чужа родина - це все, що вона має. Бо за вихованням чужих дітей, вона фактично втратила власну доньку. Книга не є складною, якщо так взагалі можна говорити про книгу, де доведена до божевілля жінка вбиває двох дітей, яких до того обожнювала, заради примарної появи нової дитини.