Тихенько заздрю тим, хто відкриє "Шлях меча" для себе вперше. Сам прочитав його вже кільканадцять років тому, після того неодноразово повертався і абсолютно не згоден із встановленим віковим цензом у 9-12 років. Ця книга доросла, незважаючи на весь її фентезійний антураж. Самі автори (а це - два харківських фантасти Дмитро Громов та Олег Ладиженський) позиціонують її як філософський бойовик. Вона входить до їх так званого "Кабірського циклу", що містить також твори "Я візьму сам" та "Дайте їм померти". Незважаючи на те, що "Шлях меча" хронологічно є другою книгою цикла, насправді вся трилогія об'єднана лише місцем дії - фентезійною країною Кабір, а отже, будь-яку можна вважати окремим твором. Читача "Шлях" почне дивувати з перших рядків. Любителі фентезі вже звикли до європейських архетипів - усіляких ельфів, гномів, чаклунів, нежиті та лицарів. Аж тут ми потрапляємо на зовсім іншу сцену. І це - Схід. Точніше, він нагадує наш Схід приблизно так, як Середзем'я в Толкієна схоже на Західну Європу. І головними дійовими особами в ньому будуть (увага!) - мечі! Зброя в цьому світі розумна, кожен клинок має свій характер, і не людина володіє мечем, але меч - нею! Воїн є лише придатком до сяючого леза, нерозумним та повністю ним керованим. В цьому світі зброя створена лише для вираження бойового мистецтва. Але все змінюється, коли проливається перша кров. Високе бойове мистецтво перетворюється на ремесло вбивства. Мечі дізнаються, що їхні придатки-люди теж мають розум, вчаться говорити з ними, намагаючись відвернути найжахливіше та стати їх рівноправними партнерами. В процесі розгортання драматичних, а й почасти кривавих, подій сюжету, автори зуміли поставити одразу кілька філософських питань щодо свободи й необхідності, відповідальності за здійснений вибір та принципу меншого зла. Характери мечів іноді вражають своєю людяністю не менш, ніж характери людей своєю жорстокістю. Ну а любителі холодної зброї знайдуть для себе масу її описів та характеристик.