Книжка "Дорослі зненацька" була відверто провальним способом знайомства з творчістю Сергія Гридіна. Щиро раджу почати саме з дорослої лінійки, і особливо з книжки "Сапери". Бо тут не лише достовірність (адже автор сам був свідком подій в АТО), але і реальність військових, яка жахає не лише небезпекою, а й в цілому гнітом ієрархії та складним побутом. ⠀ Здавалося б, життя Федора Говорухи стабільне та просте, як двері. Однак його син потрапляє під четверту хвилю мобілізації, і Федор, як батько, що розуміє усю небезпеку військової служби у такий буремний час, вирішує іти у військкомат замість сина. ⠀ Тут і починаються кола пекла та бюрократії, які для стороннього читача здаються абсурдними. Більшість "навчання" полягає у тому, аби показати, хто вищий та пригнобити нижчого. Хто їде на навчання в машині, а хто іде пішки, натоптуючи рани берцями. Алкоголізм, низький рівень підготовки та оснащеності армії, дурні вказівки "згори" - усе це дивує та лякає, з урахуванням того, що ми справді живемо у таких реаліях. ⠀ Федор має лише воєнну кафедру за спиною, тому стає офіцером, і має командувати іншими саперами - такими ж недосвідченими та розгубленими. Але ця коротка повість дає зрозуміти, як війна зриває усі маски. ⠀ Після прочитання минуло вже більше місяця, але досі перед очима сцена, як Федор душить свого колегу подушкою, бо той просто гучно хропів. І все це списали на моральне та фізичне виснаження. Війна реальна стикається із внутрішніми конфліктами та переживаннями. Ми бачимо відстоювання своїх рамок та протистояння з бійцями, які намагаються "попустити" авторитет Федора. ⠀ Особливо тужливої прописана лінія Федора та його жінки. У ній втілено всю ту бажану зону комфорту та стабільності, якої так бракує на війні.