Чарівно, цікаво і дуже пізнавально, але непросто для сприйняття. Час зазвичай накладає серйозний відбиток тексти; у літературі, що не кжи, теж є мода. І коли берешся за твір віком понад сто років, та ще й особливого культурного простору, без необхідної підготовки доводиться нелегко. Ця історія сповнена спогляданням, описами побуту нового студента. І такі спостереження неймовірно цінні для розуміння епохи та занурення у реалії суспільства – ось, греки особливо не морочилися з фіксацією побуту, так доводиться робити реконструкції на основі викопаних черепків та фантазії. Тепер, наприклад, із «Сансіро» знаю, як японські студенти відрізняли конину від яловичини у їдальні: кидаєш у стіну, прилипла – конина. Сюжет книги лінійний, і захоплюючим його точно не назвеш: молодий провінціал вступає на філологічний факультет столичного вишу, освоює студентське життя, поступово струшуючи сільський пил з вух і звикаючи до великого міста з трамваями, пізнає перше кохання та замислюється про сенс буття. Ступінь, розміреність розповіді та життєвість повсякденних сцен, розказаних без надриву, роблять книгу тягучою та спокійною. Читати було складно, варто було трохи підготуватися до тексту, думаю, подивившись, погортавши щось для занурення у світ Японії початку 20 століття.