Я дуже багато чекала від цього роману! І вкотре переконалась, що не треба так. Бо очікування не виправдовуються. На жаль. Я не кажу, що книжка погана, бо не маю на це морального права. Але я або не доросла до неї, або ця історія просто не моя. Відсутність динаміки, монотонність у перших частинах, де розповіді головного героя Джема переплітаються з філософськими роздумами, та якась хоч інтрига у фіналі. Так це все ніби є. Але я не вірила героям на 100%. І так, справа саме в героях, бо проблеми порушені важливі, цікаво думки присутні. Але не те, все не те. Мені не сподобалась зацикленість героїв на міфах, легендах,давніх історіях. При чому, що в багатьох інших текстах мені таке поєднання навпаки дуже подобається. І ота унікальність за кольором волосся, як на мене, невдало все одно показала жінку, з якою Джем пізнав перше кохання і випадково (чи ні) став батьком, дізнався про це через 30 років, і завершив своє життя, як в одній з розказаних в юності історій. Серйозно? Банальність, чи мактуб чи що ще? Знаю, є багато фанатів творчості Памука і цього роману зокрема, але це точно не мій випадок. Проте, раджу прочитати, аби сформувати свою думку. Ми всі різні.

Книгу я начала читать по рекомендации друга. Сюжет романа не утомляет, а диаметрально наоборот - постоянно удивляет пережитыми событиями, что и держит читателя в тонусе. Хотя каждая из частей книги, на первый взгляд, выглядит как отдельная история, которая была написана просто лишь для того, чтобы наполнить книгу, в конце концов понимаешь, что все описанные события, на самом деле связаны между собой. Если говорить о книге в целом, она мне очень понравилась. Я считаю, что эту книгу обязательно нужно прочитать просто для общего развития человека. События в книге начинаются с 1980-х годов и доходит до наших дней. Мы читаем историю жизни Джема, который некоторое время работал «мальчиком на побегушках» после того, как отец их бросил. Я с нескрываемым интересом и увлечением начала книгу, но уже в какой-то момент легенды в романе повторяются так часто, что конец книги разгадывается уже посередине сюжета. Мне не понравилось, что конец книги был таким понятным. И в конце книги возникает небольшой вопрос, так из чьих же уст мы «слушаем» книгу. До последней главы, Книга читалась так, как если бы она была написана Джемом, но уже в последней главе, видно, что сюжет был прописан из слов совсем другого человека. Роман понравился простым, доступным язык, который не утомляет.

Читаючи цей роман неперевершеного Орхана Памука, я прагнула зрозуміти, що хотів сказати письменник. З одного боку, дійсно перед нами протистояння Сходу й Заходу. З іншого - легенда про вбивство сином свого батька (цар Едіп). Що у творі сподобалося - опис першого кохання/пристрасті. Хлопчина зачарований рудою акторкою й марить нею. В той же час вона поводить себе як жінка розпусна й несерйозна, вступаючи із хлопчиною в інтимний зв’язок й народжуючи від нього сина. Також мені сподобалося, що головний герой здатний аналізувати своє життя й страждати. Памук бездоганний в оповіді. Однак, як на мене, авторський стиль є потужнішим від ідеї твору. Особисто мені не вистачило філософського підґрунтя, моралі. Що хотів сказати Памук нового? Для чого ввів лінію про вбивство? Яку роль відігравала рудоволоса жінка? Їй трішки не вистачило харизми. Це не Есмеральда й не Кармен, хоч Памук, напевно, замислював її образ глибше. Одним словом, книга цікава, оригінальна, однак не до кінця сформована. Не вистачило емоцій та внутрішнього розриву, як в «Музеї невинності».