Колись в дитинстві читав сам. Зараз читаю дітям. Сам читав колись із захопленням. В книжці дійсно дуже багато тем - питання доброти, моральності звичайно. Але і пригоди, сюжет. Зрештою - Шведська культура. Взагалі, Астрід Ліндгрен ми зараз читаємо активно - прочитали Карлсона, Пеппі Довгапанчоху. Зараз читаємо Расмуса, наступна на черзі - “Еміль із Льонеберги”. Чесно кажучи, думав, що буде плакати (син) - якось він дуже жалісно переживав те, що Расмус живе у дитячому будинку і з нього (Расмуса) там знущаються. Ну, та в цьому і є пафос літератури, особливо дитячої, - щоб дитина вчилася співпереживати. Потім пішло дуже добре. Дитині дійсно цікаво пригоди: життя Расмуса у притулку і як він втікає з нього; як зустрічає Оскара і починає з ним мандрувати; як Расмус і Оскар розбираються із злочинцями, - “а що буде далі?” - те, що він запитує і вимагає читати далі. Абсолютна дитяча класика. Книжка не така знана, як “Карлсон”, “Пеппі”, “Еміль” чи інші твори Астрід Ліндгрен. Але вона однозначно також є вартісною. Ну а про ті моральні цінності, які в неї закладені і які є дуже милими я вже писав. Однозначно варто прочитати дітям, щоб вони знали і про цю сторону життя і навчилися співчувати іншим.

Нещодавно прочитали з дітьми книгу "Расмус волоцюга" Астрід Ліндгрен. Історія про хлопчика 10 років, який виріс у притулку, але дуже хотів мати своїх тата і маму. Але кожного разу, коли приїжджали обирати дитину, то обирали гарненьких дівчаток. Расмус вигадав, що то у нього чуб не гарний. У Расмуса був найкращий друг в будинку, він був йому самою близькою людиною. Пану Шуліку - директорку притулку, Расмус не любив. Він згадував, що колись у минулому вона, ще бувало гладила його по голові. Але останнім часом Расмус зовсім не отримував любові, яку так потребував. І втнувши декілька витівок, знав що його будуть карати, не зміг винести цієї муки, а тому втік з притулку. Не ясно, що б трапилось з Расмусом, якби він не зустрів на своєму шляху волоцюгу Оскара - Божу Зозулю. Він якось легко прийняв Расмуса у свою компанію, і Расмус відчув що він щасливий поряд із Расмусом. Але їх шлях не легкий, їх чекає багато пригод, голод, холод, злодії і в'язниця. Читали книгу з хлопцями 6 і 8 років. Дуже їм сподобалось, багато було запитань та обговорень. Єдине, що саме у цьому виданні замало картинок. Меншим діткам цього не вистачає

Варто ніколи не втрачати надію, а також бути милосердними і співчутливими. У будь-якому складному випадку не слід опускати руки, адже після чорної смуги у житті обов'язково знову засяє сонце. Цьому вчить повість Астрід Ліндґрен "Расмус-волоцюга". Доля маленького дев'ятирічного хлопчика Расмуса була зовсім не легкою. Він жив у дитячому притулку і міг лише мріяти про батьківську любов та турботу. Однак мрії Расмуса не здійснювалися, адже зазвичай з притулку забирали маленьких кучерявих дівчат, а малий бешкетник нікому не був потрібен. Одного разу хлопчик випадково облив водою грізну директорку притулку і вирішив втекти, тому що дуже боявся покарання. Расмусу вдалося втілити свій план у життя: вночі він втік, а наступного дня зустрів волоцюгу Оскара, який запропонував хлопчині подорожувати разом. Звісно, що від такої пропозиції малюк не зміг відмовитися і жодного разу не пожалкував про своє рішення. Разом з Оскаром Расмус побував у різних селах, де допомагав сільським жителям по господарству і тим самим заробляв собі на шматок хліба, а Оскар вмів грати на гармошці і співав пісні, за що йому давали трохи грошей. Друзям довелося пережити багато пригод: арешт Оскара, зустріч з грабіжниками тощо. Однак з усіх неприємностей невтомним волоцюгам вдалося знайти вихід, а Расмус врешті-решт знайшов справжню родину...