«Просте речення про любов» – це кінопроза: література про кіно і його людей, кіношна (в сенсі – надзвичайно візуальна), написана сценаристом.

У новелах Душека змішано і виняткові сцеристські інсайди, і чутливість до картинки як профдеформацію самого автора, і просто правдива людська чутливість до краси. «Дотримуватися аксіоми: гарне – не ті, що гарне, а те, що подобається», – пише у новелі «Райдужки» Душек як пораду старого викладача студентам сценаристики і самому собі.
Це також міська проза. У ній небагато описів Братислави, але чомусь на диво багато її атмосфери і настрою. Дунай робить прозу Душека ніби вологою зсередини – часом навіть хочеться сказати – «сируватою». Альо: «Сценарій спеціально пишуть біднішою мовою; сценарій, отже (як знову стверджує Жан-Клод Карр'єр), пишуть образами» (новела «Диявол»).

Усі ці історії також про любов – у цьому випадку назва не обманює. Але це точно не любовні історії. Вона тут – між рядками; у погляді оповідача; ніби на периферії зору; але рухає сюжетом, персонажами.