110 сторінок літературного екстазу, така думка мені припала, коли я дочитала книгу. Насправді ж текст Вальзера куди більше за дрібне слово текст. Ця коротенька прогулянка уміщує у себе всі грані життя автора. І їх досить легко відслідити, якщо ви прочитаєте хоча б статтю на вікіпедії про нього. Кожен коротенький епізод вказує, на те ким був і як відчував світ, цей швейцарський письменник. Сцена в книгарні - бешкетуватість натури, відвідени мабам Ебі - нерозділену любов, зустріч з Тоцмаком - відчуття неприйнятності у світі (твори Вальзера набули широкої відомості вже після його смерті, в 60х роках ХХ сторіччя), сцена у податковій - тотальну ніщету та й велику наснагу до письма (що, що, а це в нього виходило феноменально). Усе на що він звертає увагу, той думковий портрет вказує на його відношення до життя. Хто б мені сказав, що за 110 сторінок, я зможу так довершено пізнати людину. Деяких друзів з якими роками спілкують, я і те гірше знаю. Варто окремо відзначити стиль автора. Він відноситься до пізнього модернізму. Це коли текст побудован як безпреривна думка автора. Цього не варто жахатися, навпаки вам сподобається. І на останок про переклад, він прекрасний.

Любопытная книжка. Роберт Вальзер - это культовый швейцарский писатель, который писал на немецком языке. Он оказал влияние на Германа Гессе, Франца Кафку и безусловно является одним из знаковых европейских писателей модернистов, в одном ряду с Джойсом, Вирджинией Вулф и фигурами их уровня. "Прогулка" считается самым знаковым текстом во всем творчестве Вальзера. Сюжет, оценят все эстеты. Некто - свободный художник, поэт, выходит на прогулку, в процессе своего "променада" решает какие-о свои вопросы, не торопясь заходит туда-сюда, то к портному, то в банк, то к налоговому чиновнику и в процессе, описывает все и всех, что попадается на его пути. Раздумывает об увиденном, рефлексирует, делает какие-то свои поэтические отступления. Выходят такие себе художественно-репортажно-поэтические "записки гуляющего по городу человека". Разные персонажи по разному реагируют на гуляющего поэта, пекари, портные и так далее не понимают, почему человек бродит по городу, а не занят работой? Но для поэта - эта прогулка и есть часть его работы. Он набирается впечатлений, чтобы писать стихи, которые, возможно никто и не прочитает, но его это не страшит, он будто не ощущает пропасти, которая разделяет его с мирским и суетным и углубляется в некие свои духовные вершины и так он счастлив. Перевод Андруховича, ожидаемо на высоте.