Як написали тут вже кілька людей раніше, краще б авторка не ставила себе поряд з авторами світової величини. Жоден її есей мене не зачепив. Усі вони - із претензією на глибокий зміст, складені із коротеньких фраз (як тут написали, мабуть, авторка не знайома зі складнопідрядними реченнями, але, гадаю, таким способом вона хотіла додати своїм творам особливого "шарму". Як на мене, не дуже вдалося). Гарна палітурка, яку тут згадували як плюс, як на мене, скоріше мінус, який стає ще більшим на фоні інших мінусів: різний шрифт окремих оповідань; незрозуміла логіка підбору творів; претензійність надпису "школа пані Фреймут"; як завжди, погане редагування і жодного цікавого оповідання самої авторки, через яке я б не пошкодувала, що купила цю книжку.

Ольга Фреймут була для мене іконою стилю і виваженості, поки я споглядала її з екрану телебачення, після прочитання книги «Етикет», вона стала ще й ставленням гарних манер і етикету. А от вже після прочитання мною її книги «Про любов», точніше збірки творів авторок різних епох і національностей, (де головною героїнею кожної оповідки виступала жінка), але укладену Ольгою Фреймут і водночас розбавлену її власними оповіданнями, мої почуття до автора трохи змістилися, я б сказала... Варто почати з того, що сама книга оформлена дуже зі смаком і в певному мінімалізмі, який мені особисто дуже до душі, ці критерії додають книзі свого шарму і неповторності. Обкладинка обтягнута тканиною, а надписи виконані з допомогою тиснення і з ефектом переливу кольору. Говорячи про зміст книги, то варто відмітити перш за все те, що розмір кеглю змінювався залежно від об‘єму оповідання, мабуть, задля економії паперу: до більш об‘ємних оповідок був застосовний менший кегель, і для ока це не виявилося приємним, відверто кажучи.. Бачити ім’я автора поруч із такими письменниками як Симона де Бовуар, Агата Крісті, Вірджинія Вульф, Марко Вовчок та інші, також трохи дивно. Здалося, що Ольга Фреймут намагається стати на один щабель з вагомими персоналіями літератури, та чи це доречно - не впевнена, навіть враховуючи наявність у автора освіти факультету журналістики.. Саме ці епізоди від книги залишили в мені дивні почуття; здалося що змішання різнокаліберних шрифтів перекинулося на змішання постатей авторів різних величин, і цей мікс, боюсь, не був вдалим..

Багато відомих людей сучасності прагнуть здобути визнання та славу, і зовсім не люблять коли їх імені перестають бути "на слуху". Саме тому, я вважаю використання в назві книги "Про любов" фрази " Школа пані Фреймут" саме спробою нагадати про себе. До збірки увійшли оповідання класиків української та світової літератури, зокрема О.Кобилянської, Л.Українки, О.Генрі, О.Уайлда, В.Вульф. Агати Крісті та інших. Ну і звичайно вперемішку між класиками коротесенькі депресивні есе пані Фреймут. Якби у книзі не було класиків, то цінність книги дорівнювала б цілковитому нулю. Підбір творів теж бажає кращого, зокрема недолуге оповідання Вірджинії Вульф "Власна кімната" з абсолютно недолугими правилами для дівчат та незрозумілими сюжетними поворотами, але відразу зазначу, це моя особиста думка та моє сприйняття книги, яке не претендує на істину в останній інстанції. Окремо варто відзначити оформлення книги, зокрема тканинна палітурка створює певний шарм та додає цінності виданню. Одним з недоліків оформлення вважаю білий колір, який абсолютно непрактичний для книги, яку читають, а не ставлять на поличку для краси.