Прочитали з донькою, якій майже сім років, книгу Девіда Вольямса "Препогані діти" (частина 1). Книга сподобалася нам обом. Написана з гумором та прикрашена смішними кольоровими ілюстаціями художника Тонні Росса, що для донці також важливо в книжках в її віці. Книга складається з 10 історій, таких, як Стю-Слинькотьху, Берта-Рюмса вперта, Панна Петула-Вихорула, Найджел Вовша-Бой, Пітер-Шмарклевітер, Гертруда-Опуда, Браян Бон-непомильний Соломон, Мінді-Пердінді, Ернест-Гонорест, Терезія-Телевізія. Навіть назви говорять про те, що історії будуть смішними та цікавими. Це історії про погані звички, про плаксивих й неслухняних дівчаток, та впертих й неохайних хлопчиків, про те, як не треба поводитися дітлахам і що виходить в таких ситуаціях. Донька навіть багато дивувалася та фукала, що бувають такі дітки, але й робила висновки, як можна поводитися, а як ні, та говорила, добре, що я не така і не хочу ставати, як ці Препогані діти. Якщо вашим діткам подобаються нестандартні оповідання, тоді дуже рекомендую до читання цю книжку!

Будьмо відверті: усі ми в дитинстві часом бешкетували, не слухалися, були нечемними. Це цілком нормально, адже всі малюки методом проб і помилок навчаються премудростей життя. Але що діяти, коли певна погана звичка виходить з-під контролю, розростається до небачених масштабів, витісняє особистість дитини? Розповіді про десятьох таких малих поганців ви знайдете під цією червоною палітуркою. Схоже, що здебільшого у цих дітлахів проблеми з гігієною: то хлопчак зліпив мегакулю із кузьок з носа, то другий завів у власній чуприні ферму вошей, то третій напустив ціле море слини. Та й дівчатка також не святі: одна перетворила власну кімнату на сміттєзвалище, інше довела власне пукання до рівня мистецтва... Уявляю собі, як читаючи цю книгу дитині, постійно чутиму: фу-у-у! і ве-е-е! Девід Вольямс доводить химерні звички своїх героїв до гротеску і найчастіше їхнє небажання змінюватися призводить до фантасмагоричної й чудернацької кончини. Стиль цього британського письменника часто порівнюють із класиком дитячої літератури Роальдом Далом, і що-що, а схильність до чорного гумору у них спільна.