Пожежник
Бумажная книга | Код товара 747282
Yakaboo 4.3/5
Автор
Джо Хилл
Издательство
КМ-БУКС
Язык
Украинский
Год издания
2017
Переводчик
Евгений Гирин
Количество страниц
704
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
130х205 мм

Все о книге Пожежник

Предлагаем вашему вниманию книгу Джо Хилла «Пожежник» на украинском языке от издательства «КМ-букс»!

О книге:

Никто не знает, как всё началось. Ужасная пандемия захватывает город за городом, её причина — загадочный вирус Draco Incendia Trychophyton — никого не щадит. Не пощадил он и бывшую медсестру Харпер Грейсон, которая ухаживала за больными.

Быть зараженным «Драконом» значит всё время бояться за собственную жизнь, ведь если больного не найдут фанатики, убивающие зараженных, то рано или поздно он просто сгорит заживо. Но у Харпер Грейсон надеется сохранить жизнь если не себе, то хотя бы своему будущему ребенку. Помочь в этом может Пожарник — загадочный человек в желтом костюме, который научился контролировать болезнь. Успеет ли Харпер овладеть его секретами прежде, чем вспыхнет пламя?...

Почему стоит купить книгу «Пожежник» Джо Хилла?

«Пожежник» — бестселлер «New York Times» от двухкратного обладателя премии Брэма Стокера. Это фантастический роман об ужасной пандемии, охватившей планету, с которой борются главные герои, отчаянно хватаясь за жизнь.

Отзывы о книге «Пожежник»:

«У Хилла есть талант описывать невероятных персонажей, попавших в ужасные ситуации... Такой набор героев и несколько сюжетными линиями способен легко увлечь читателей, так что четвертый триллер Хилла ждет полный успех».

Library Journal

«Хилл пробует себя в жанре ужасов, и от его дебюта волосы станут дыбом!»

Kirkus

«... Хилл — потрясающий писатель с отличным воображением. У него есть особый талант помещать героев (и читателей вместе с ними) в очень необычные места».

USA Today

Читать полное описание
Свернуть
Характеристики
Автор
Джо Хилл
Издательство
КМ-БУКС
Язык
Украинский
Год издания
2017
Переводчик
Евгений Гирин
Количество страниц
704
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
130х205 мм
Рецензии
  •  
    США в огні... 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Запишіть мене до фанів Джо Гілла, будь ласка. Мені його твори стабільно подобаються. Хоч не можу сказати, що "Пожежник" – це трилер, як я люблю. Тому що гриби не мають вбивати людей. Пардон, смертоносні спори, які змушують тіло горіти зсередини. І ця хвороба Дракон – надзвичайно заразна і смертоносна. Хто не згорає заживо від неї, гине у пожежах, яким сприяє засушливе літо і періодичні самоспалахування людей.

    То ж ми всі помремо! Ліку від хвороби немає, а за хворими полюють кремаційні бригади, які збирають усіх "драконів" у вмиральні гетто. Де їх, певна річ, спалюють. Ніхто не розуміє, чому Дракон підпалює людей, окрім хіба чоловіка у костюмі пожежника, який раніше вивчав гриби та спори.
    А тим часом у покинутому дитячому таборі формується спільнота заражених Драконом. Якось вони відкрили для себе спосіб не дати хворобі себе підпалити, підкорили внутрішній вогонь. Але вони дуже бояться здорових та кремаційних бригад, а ще в них обмаль харчів і щось на зразок комунізму. Все добре, поки керівник мудрий та лояльний, та одного дня наступає тоталітарний контроль.
    Але ж історія про любов і навіть з геппі-ендом…
  •  
    Пожежник 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Я, як і більшість, звернула увагу на цю книгу через бажання дізнатися, що ж нам може запропонувати синочок Стівена Кінга.
    Історія, по суті, звичайно, зовсім не нова. Невідома хвороба розділила людей на 2 табори, хворих і здорових. Хворі намагаються вижити і навчитися справлятися з хворобою, здорові намагаються такими і залишитися, спочатку кидаючись від хворих, а потім старанно і самовіддано їх знищуючи. Звичайно, і в одному таборі і в іншому є і хороші люди й затяті скоти. Загалом, нічого нового, схожих історій ми все бачили чимало і різняться вони в основному динамікою і насиченістю подій і красою картинки. І ось з цим тут все виявилося відмінно. І динаміки вистачає, і картинка вийшла колоритна, читати було цікаво навіть не дивлячись на те, що сюжет новизною не блищить, кінець був приблизно зрозумілий, але ось як герої до цього кінця дійдуть? Йшли вони бадьоро, весело, емоційно, періодично сильно дратували, періодично зворушували, але нудьгувати не давали в загальному всю книгу.
    Звичайно, питання, які тут ставляться і проблеми, про які говорить Хілл, вже говорить і переговорені (ну, а що нового зараз можна знайти?), Але від цього не стали менш актуальні. Для мене головним подразником однозначно була стадність, небажання людей думати своєю головою, бажання вчепитися за чию то спідницю, назвати цю спідницю матір'ю і слухняно плентатися в кільватері. На жаль, іноді мені здається, що людей, готових так жити стає все більше, і це сумно. А найстрашнішим і важким питанням стала можливість або неможливість віддати дитину, народжену хворою матір'ю, якщо він виявиться здоровим. Головою розумію, що треба дати дитині можливість зростати в нормальному середовищі, а не в гетто, але як його віддати навіть уявити не можу. Чи не вперше вже думаю про це і вирішити, як правильно, так і не можу.
    Окреме спасибі автору за множинні згадки книг, фільмів, пісень, акторів, це робить героїв живими, дивно, але додає їм якийсь індивідуальності. Читаєш і розумієш, про, ось це я теж люблю, значить, не такі ми з ним різні. Напевно, це нерозумно, але працює)))
Купить - Пожежник
Пожежник
199 грн
Нет в наличии
 

Рецензии Пожежник

  •  
    США в огні... 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Запишіть мене до фанів Джо Гілла, будь ласка. Мені його твори стабільно подобаються. Хоч не можу сказати, що "Пожежник" – це трилер, як я люблю. Тому що гриби не мають вбивати людей. Пардон, смертоносні спори, які змушують тіло горіти зсередини. І ця хвороба Дракон – надзвичайно заразна і смертоносна. Хто не згорає заживо від неї, гине у пожежах, яким сприяє засушливе літо і періодичні самоспалахування людей.

    То ж ми всі помремо! Ліку від хвороби немає, а за хворими полюють кремаційні бригади, які збирають усіх "драконів" у вмиральні гетто. Де їх, певна річ, спалюють. Ніхто не розуміє, чому Дракон підпалює людей, окрім хіба чоловіка у костюмі пожежника, який раніше вивчав гриби та спори.
    А тим часом у покинутому дитячому таборі формується спільнота заражених Драконом. Якось вони відкрили для себе спосіб не дати хворобі себе підпалити, підкорили внутрішній вогонь. Але вони дуже бояться здорових та кремаційних бригад, а ще в них обмаль харчів і щось на зразок комунізму. Все добре, поки керівник мудрий та лояльний, та одного дня наступає тоталітарний контроль.
    Але ж історія про любов і навіть з геппі-ендом…
  •  
    Пожежник 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Я, як і більшість, звернула увагу на цю книгу через бажання дізнатися, що ж нам може запропонувати синочок Стівена Кінга.
    Історія, по суті, звичайно, зовсім не нова. Невідома хвороба розділила людей на 2 табори, хворих і здорових. Хворі намагаються вижити і навчитися справлятися з хворобою, здорові намагаються такими і залишитися, спочатку кидаючись від хворих, а потім старанно і самовіддано їх знищуючи. Звичайно, і в одному таборі і в іншому є і хороші люди й затяті скоти. Загалом, нічого нового, схожих історій ми все бачили чимало і різняться вони в основному динамікою і насиченістю подій і красою картинки. І ось з цим тут все виявилося відмінно. І динаміки вистачає, і картинка вийшла колоритна, читати було цікаво навіть не дивлячись на те, що сюжет новизною не блищить, кінець був приблизно зрозумілий, але ось як герої до цього кінця дійдуть? Йшли вони бадьоро, весело, емоційно, періодично сильно дратували, періодично зворушували, але нудьгувати не давали в загальному всю книгу.
    Звичайно, питання, які тут ставляться і проблеми, про які говорить Хілл, вже говорить і переговорені (ну, а що нового зараз можна знайти?), Але від цього не стали менш актуальні. Для мене головним подразником однозначно була стадність, небажання людей думати своєю головою, бажання вчепитися за чию то спідницю, назвати цю спідницю матір'ю і слухняно плентатися в кільватері. На жаль, іноді мені здається, що людей, готових так жити стає все більше, і це сумно. А найстрашнішим і важким питанням стала можливість або неможливість віддати дитину, народжену хворою матір'ю, якщо він виявиться здоровим. Головою розумію, що треба дати дитині можливість зростати в нормальному середовищі, а не в гетто, але як його віддати навіть уявити не можу. Чи не вперше вже думаю про це і вирішити, як правильно, так і не можу.
    Окреме спасибі автору за множинні згадки книг, фільмів, пісень, акторів, це робить героїв живими, дивно, але додає їм якийсь індивідуальності. Читаєш і розумієш, про, ось це я теж люблю, значить, не такі ми з ним різні. Напевно, це нерозумно, але працює)))
  •  
    ,,Пожежник"
    Джо Гілл - молодий американський письменник, який успадкував свій хист від батьків, зокрема від тата-,,короля жахів" - Стівена Кінґа. ,,Пожежник" - один з його ,,товстунчиків"-бестселерів, який нещодавно вийшов українською мовою. Щоправда, наше видання розчарувало мене недбалою коректорською роботою, якщо не сказати, що відсутньою, оскільки прізвище та ім'я коректора не вказані.

    Ідея та сюжет твору цілком видадуться знайомими, оскільки тематика пандемії смертельним вірусом - не нова. Крім того, у романі чимало алюзій, зокрема і до батькової творчості. Але твір вийшов класним, захоплюючим, таким, що й справді вартий титулів та неодмінної екранізації.

    Отож, людство заражене вірусом так званої драконячої луски. Шкіра хворої людини вкривається чорно-золотистими смужками і має здатність до безпричинного самозаймання. Головна героїня - медсестра-волонтер, яка доглядає уражених, й сама інфікується. Її чоловік спочатку залишає дружину, боячись і собі підхопити недугу, але згодом, переконаний, що й сам уже інфікований, повертається додому з наміром її вбити, а потім й накласти на себе руки. Мотивація: краще швидка смерть, ніж смерть у муках. Жінці вдається втекти у ліс, де її захисником стає таємничий Пожежник. Він - не лише її надія, а й надія усіх інших заражених людей, оскільки на них розпочинається справжнє полювання кремаційних загонів...

    Роман мені сподобався. Єдине, що місцями він трохи затягується, тож якби на сотню-дві сторінок зменшити його об'єм, ефект від прочитаного би не впав. Навпаки, легшу книжку було б зручніше усюди носити з собою, бо ,,Пожежник" не відпускає до останньої сторінки!)
  •  
    Вогняна епідемія
    Книжка-апокаліпсис від сина короля жахів. Книга, на яку надихнули Джоан Роулінг, Рей Бредбері ну і звісно ж батько, Стівен Кінг.

    На людство напала невідома епідемія, яка у народі носить назву "драконяча луска". Спершу на тілі з'являються плями, які дуже схожі на луску, і коли вона поглинає усе тіло, то людина просто згорає живцем. Весь світ палає у вогні. А паніка та страх перетворюють людей на жорстоких звірів.

    Головна героїня Гарпер також підчіпає цю заразу, а заразом і з цим дізнається, що вагітна. Понад усе у світі вона бажає не спалахнули вогнем хоча б до того часу, поки не народить дитину.

    І ось тут з'являється Пожежник, який не бореться з вогнем, а навпаки, вчить підкорювати його та цю хворобу.

    В книжці дуже добре показано, як поводять себе люди, які потрапили у екстрену ситуацію. Як страх та власне безсилля оволодівають людьми і змінюють їх.

    Попри не маленький об'єм, книжка не вийшла затягнутою, а наповнена багатьма подіями. Не обійшлося тут також без американських шаблонів, які вже починають набридати. Наприклад, яке чудове все американське, всі американські винаходи - це взагалі найкраще, що могло вигадати людство; і щоб не трапилося в Америці, в усьому винна Росія, а щоб не сталося в Росії, звичайно ж винна Америка.

    Думаю, що порівнювати творчість батька і сина було б не коректно. Хоча стиль у них схожий.
  •  
    Все згорить!
    Автором книги «Пожежник» є Джо Гілла - син відомого письменника Стівена Кінга. За сюжетом світ під загрозою, появляється незвична хвороба від якої люди просто самозаймаються та згорають. Зараження поширюється дуже швидко, але деякі люди не інфікуються. Автор створює досить оригінальний світ, а сама ідея неповторна та незвична. Головних персонажів у романі багато, але їхня кількість тільки полегшує читання. У книзі дуже гарно описані деталі, події та місцевості сильно деталізовані. Джо Гілл гарно використовує літературні прийоми. Об’єм роману великий, але читати взагалі не нудно, немає таких частин, щоб читач хотів перегорнути десятки сторінок в пошуку чогось цікавого. У книзі дуже часто зустрічаються гострі повороти. У романі немає нічого зайвого. Головні герої постійно потрапляють у небезпечні ситуації та балансують на межі виживання. Автор якісно описує всі переживання своїх персонажів, їх психологічні стани, відчуття влади та можливість маніпулювання людьми. Головний герой єдиний, і в нього ключ від вирішення проблеми світової епідемії. Книга має гарну палітурку, переклад якісний, папір цупкий. Рекомендую всім.
  •  
    Приємно що у Кінга росте гідна зміна
    Я нічого не знав про Джо Гілла до «Пожежника». І хоча фільм «Роги» подивився давно, він мені не сподобався, тому не виникло і думки про те, що він знятий за книгою, а не за оригінальним сценарієм. Джо Гілл писав «Пожежника» чотири роки (і взагалі для його віку бібліографія у нього досить скромна), на відміну від Маестро, який «накатав» безліч об'ємних романів, циклів, розповідей, та ще й під псевдонімом встиг випустити теж немаленькі книги. І хоча сам же Маестро (Стівен Кінг) стверджує, що письменництво - це більшою мірою праця, ніж талант, його продуктивність завжди викликала у мене думки, що йому писати дається легко; прийшла ідея - сідає і пише, і немає у нього творчих криз, які розтягуються на місяці або роки, і моментів, коли в середині історії не знаєш, що робити з нею далі, і тому закидаєш. Для Маестро письменство швидше графоманія, ніж праця. Джо Гілл, схоже, в цьому плані швидше дотримувався порад, викладених у книзі батька про письменницьку майстерність, його «Пожежник» видає роботу. Копітку, старанну і якісну, але саме роботу, працю, якій бракує легкості.

    Це, звичайно, книгу не псує, і взагалі книга мені сподобалася. В першу чергу, ідеєю. Апокаліптичних історій про невідомі віруси, які знищують людство, чимало, але про хворобу, що викликає мимовільне самозаймання, я ще не читав, тому мені було цікаво.

    В рамках сюжету все здавалося логічним і послідовним, всі розвішані рушниці незмінно вистрілювали, і це ніби як можна віднести до плюсів, якби не «але». Круто, коли є на початку історії фішечка, про яку забуваєш, поки читаєш, а потім, сторінок через двісті вона раптом грає таку роль, що перевертає хід сюжету, і ти сидиш весь такий «Вау! Ось це було круто придумано!». В «Пожежника» ж є маса таких фішок-рушниць, але на них постійно робиться такий акцент, що ти просто чекаєш, коли вони вистрілять, і коли це нарешті відбувається, ніякого подиву, ніякого «Вау!» немає, тому що автор незграбно натякав – натякав – натякав і нарешті «бах!». Наприклад, якщо героїні п'ятдесят разів сниться сон, що на табір нападає кремаційна бригада на чолі з її звихнутим колишнім чоловіком, якого всі вважали загиблим, то саме так в підсумку і відбувається. І ось кожна вдала і цікава фішечка згадується автором стільки раз, що постріл стає занадто передбачуваним.

    У книзі взагалі багато передбачуваного, по суті, автор зібрав всілякі штампи з книг про апокаліпсис і пройшовся ними, прикрасивши тільки деталями. Тут є типове розкладання суспільства на заражених і здорових, серед останніх - божевільні мисливці, які вважають, що заражених потрібно тільки знищувати. Є табір, де заражені на час осідають, створюють громаду, думаючи, що зможуть вижити й пристосуватися до нових умов (якщо була б книга довша, думаю, їх було б кілька), є утопічний острів, де ніхто не полює на заражених і розробляються ліки. І більшість сюжетних поворотів здавалися мені знайомими, можливо, в іншому антуражі, але десь я таке вже читав або дивився. Втім, це робило книгу не менш захопливою (можливо, тому, що я до останнього чекав якогось вибухового «вау!», незвичайного розкриття персонажів або чогось ще дивного).

    Але нічого такого не сталося. Книга рівно доїхала до цілком передбачуваного фіналу, і враження залишились... ну, нормальні. Ні до кого з героїв я симпатії не перейнявся, автор особливо непоказними зробив чоловічих персонажів: вони або козли, або слабкі, або помирають. А ось з назвою Джо Гілл прогадав. Тому що в книзі з такою назвою чекаєш, що цей самий Пожежник виявиться яскравим героєм, такий же акцент на ньому. А він, як на мене, просто ніякий. Все, що він умів такого особливого і чому міг навчити героїню, міг і маленький Нік. Велику частину історії Пожежник страждає від травм, пневмонії, душевних мук про втрачене кохання (ну куди ж без саркастичного страждальця? Жінки ж адже тільки в таких закохуються, щоб їх можна було шкодувати. Якщо чесно, набридли вже подібні герої). Я б скоріше назвав книгу «Полум'я» або «Луска», це б більше зображало те, на чому дійсно тримається сюжет, і не викликало б невиправданих очікувань.

    А в цілому, мені здається, для тих, хто не читав творів подібного плану в великій кількості, все буде куди цікавіше і незвичніше, мене підвела моя захопленість темою, занадто багато порівнянь постійно лізло на розум. І ще з цієї історії вийде непогана екранізація, ефектна, як мінімум (і можливо, актори вдихнуть більше життя в не особливо привабливих персонажів).

    Вам може здатися, що книга мені абсолютно не сподобалася, але це не так. Це цікава, захоплива і дуже гаряча книга на тему постапокаліпсису. Сюжет трохи затягнутий в середині. Але мене це не бентежило, а навпаки, я рвався вперед, щоб дізнатися про долю героїв до яких вже звик. Я нагрівався немов ртутний градусник, на особливо напружених моментах і сміявся над іронією Пожежного. Вам я раджу читати тільки в протипожежних рукавицях, бо дуже гаряче :)
  •  
    Пожежник - нова, та вдала інтерпритація «Лебединої пісні» Роберта Маккаммона
    Пожежник - нова, та вдала інтерпретація «Лебединої пісні» Роберта Маккаммона

    Джо Гілл
    «Пожежник»

    Це друга книга автора, яку я читав. Першою була «Привиди 20 століття», яка вразила мене дуже сильно, було відчуття немов я читаю Лавкрафта разом з Нілом Гейманом.

    «Пожежник» вразив мене не менш ніж збірка про привидів, але на цей раз було відчуття немов би я читаю вже Роберта Маккаммона і його «Лебедину пісню». Схожий світ постапокаліпсису. Суспільство розділилося навпіл, глобальні мутацію з людьми, які в фіналі не обов’язково віщують щось погане носіям зарази. Цікаві персонажі. На диво добре пророблений головний персонаж жіночої статі (це вам не скрізь клішейна героїня з «Артеміди» Енді Вейера). Можливо трохи скомканий фінал (майже такий же самий як у творі Маккаммона), але в цілому книга чудова. Джо Гілл робить все можливе щоб його стиль не був схожий на батьківський, і у нього це майстерно виходить.

    Можливо сина Стівена Кінга і не назвуть наступник королем жахів, але королем якісного саспенсу безперечно.

    9 із 10 балів
  •  
    Одна з версій загибелі людства
    ПОЖЕЖНИК

    Уявіть собі апокаліптичний світ, де кожен намагається прожити ще один день на цій землі. Грибкові спори перетворюють людей на смертельні самозайманні «бомби», а кремаційні загони знищують усіх хворих на своєму шляху.

    У смертельну пастку потрапила і звичайна медсестра Гарпер Грейсон, яка, здавалося, не уявляла собі гіршої долі. Яке було її здивування, коли вона дізналася, що є вагітною. Чи зможе Гарпер виносити дитину до кінця терміну, не віддавшись стихії вогню? І як на її шляху опиниться Пожежник, чоловік у жовтому костюмі, який в змозі контролювати хворобу?

    Перш за все хочеться зазначити, що Джон Гілл є сином знаменитого короля жахів – Стівена Кінга. Манера письма, звісно, схожа, але не є ідентичною. Гілл є більш стриманіший у висловлюваннях, тоді як його батько любить добавити дрібочку лайливих слів у діалоги героїв.

    Перейдемо до вражень.

    Сказати, що книга захопила мене не можу. Звичайний роман про небезпечний вірус. Головні герої не викликали до себе певної симпатії, що дуже незвично для мене. Книга читалася легко, могла за годинку прочитати чимало сторінок, а останні 300 подолала за один підхід.

    Фінал дещо незавершений, не так я його собі уявляла. Досі сиджу і розмірковую про долю героїв, яка залишилася невизначеною.

    Цю книгу можу рекомендувати людям, які шукають легке чтиво після важкого робочого дня та прагнуть не стильно вдумуватися у написане. Ну і фанатам Кінга також буде до вподоби цей роман)
  •  
    Гаряче було...
    Ну що тут скажеш. Син свого батька. Звісно, до Короля Жахів ще дуже далеко, по правді кажучи, навіть нереально у даному випадку, проте все дуже навіть непогано. Роман - такий собі приклад апокаліптичного життя суспільства із усіма його мінусами у повній красі. Смертельний вірус у вигляді смертоносної спори вбиває людей у жорстокий та стражденний спосіб - спалює до попелу. Причому виглядає це видовище страшно. Ну а як же іще. Загалом твір написаний видовищно та спопеляюче. Персонажі прописані ідеально. Отже, людство помирає через зараження вогняною спорою. Проте є група людей, які навчилися якимось чином приборкувати цей вірус, а дехто навіть управляти ним для своєї ж таки вигоди. Причому залишатися живим та здоровим. І от здавалося все б мало бути добре, є підтримка один в одного, всі живуть, мають дах над головою, їжу. Та як завжди є одне але, яке і перекреслює всю можливість більш-менш щасливого існування. І це сама людина із усіма її бажаннями до влади, навіть над рідними. ця безкінечна людська жага керувати врешті і призводить до усіх жахливих подій...
  •  
    Пожежник
    Своє знайомство з таким автором, як Джо Хілл, я вирішив розпочати з книги "Пожежник". Можу точно сказати, що продовжу читати й інші книжки автора.
    Дана історія розповість нам про апокаліпсис, який розпочнеться через деяку хворобу, яка викликає згорання людей, в прямому сенсі, згорання. Люди почнуть згорати один за одним, неначе сірники. Автор постарається описати нам поведінку влади при такій ситуації, ставлення здорових до заражених і, справедливо кажучи, виживання людей, які захворіли. І я точно скажу, що в нього це получилось.
    Мені дуже сподобалось те, що Джо Хілл показує нам світ очима здорової людини, а потім очима людини, яка захворіла. Те, як міняється думка здорових про хворих, після того, як поспілкується з ними.
    Наскільки я знаю, вікового обмеження книжка не має, принаймні при читанні я не помітив цього, та особисто я б сказав, що вміст книги може бути прийнятним лише для осіб старше шістнадцяти років (наявність нецензурної лексики( принаймні в українському перекладі)).
    Я можу сказати, що якщо ви готові читати книгу розміром в 700 сторінок (така невеличка цеглинка), то історія вам точно сподобається, і так само як і у мене, після прочитання у вас залишиться так зване "книжне похмілля". Тому як книгу "Пожежник", так і в загальному творчість Джона Хілла, я рекомендую для прочитання.
  •  
    Пожежник
    Світ заполонила епідемія ,,драконячої луски,,. Це така собі грибкова спора, яка, оселяючись в організмі людини, за кілька тижнів уражає всі органи і спричиняє самозаймання. Передається вона напрочуд легко, тож за якийсь час все людство опинилося на межі вимирання. Хоча деякі люди все ж таки змогли приборкати свій внутрішній вогонь і ,,потоваришували,, зі спорою. Самі вони не згоряють, але при тому заколисують драконячу луску піснями та гімнами, а та їм навзаєм надає відчуття єднання і любові до всього світу.
    Події розгортаються на фоні епідемії грибку, коли протистояння відбувається між тими, хто вижив і приборкав хворобу, і тими, хто ще не встиг нею заразитися. Кожна з сторін намагається здобути перемогу, та всі розуміють, що ,,з часом на землі лишаться лише мертві і хворі,, .
    Автор починає свою розповідь з того моменту, коли епідемія уже лютує по всій землі. Тому спочатку важко зрозуміти, що до чого. Але потім все вирівнюється і стає на свої місця.
    Твір здався дещо наївним та притягнутим за вуха. Особливо в кінці. І назвала я б його ,,Пожежниця,, , бо це більше відповідає змісту (головний герой цілу книгу провалявся хворий, то з поламаними кістками, то з іншими болячками, натомість вся першість дістається все ж таки головній героїні), але загалом - непогано. На тверду ,,чотири,,.
  •  
    Пандемія коронавірусу (закреслено) Драконячої луски!
    Я прочитала цю книгу у квітні 2020 року. Якраз тоді, коли в нашій країні, і багатьох інших країнах світу, було оголошено карантин через пандемію коронавірусу. Тож читання виявилося для мене дуже атмосферним, і повсякчас перегукувалося з сучасними реаліями. Адже в книзі також йдеться про пандемію. Тільки не вірусу, а спори - спори Драконячої луски. Від неї люди самозаймаються і буквальним чином згорають за лічені хвилини.
    Високий ступінь контагіозності, карантин, переповнені лікарні, безсилі лікарі, людська безвідповідальність – усе це під час читання було таким до болю знайомим…

    Головна героїня книги Гарпер Ґрейсон – молода медсестра, що працює волонтером в клініці. В якийсь момент виявляється, що вона також заражена – на її тілі з’являються чорні смуги, характерні для цієї хвороби. І одночасно Гарпер дізнається, що вона вагітна. Однак, вона чула, що навіть у зараженої матері може народитися абсолютно здорова дитина, тому дівчина вирішує будь-що вижити і народити цю дитину, а потім віддати її в здорову сім’ю. Щоправда, її чоловік не поділяє її думки. Від постійного стресу і страху заразитися він геть їде глуздом і вирішує, що найкращий вихід для них – це разом накласти на себе руки. Тож, Гарпер доводиться тікати від свого божевільного чоловіка. А також переховуватися від поліції та каральних загонів, які як мисливці на дичину, полюють на заражених і винищують їх.

    Це перша книга Джо Гілла, яку я прочитала, і вона мені сподобалась. Як на мене, то Джо Гілл пише не гірше за свого іменитого батька – Стівена Кінга. Загалом, він зобразив непоганий апокаліптичний світ. Хоча все ж мені в ньому чогось не вистачило. Хотілося б, щоб він був відображений більш детально і більш широко. Сподобалось, як автор пропрацював персонажів, розкриваючи їхню сутність. Сподобався сам стиль і мова автора. Книга читається дуже легко і швидко, не зважаючи на великий об’єм і дрібний шрифт.

    Кому сподобається ця книга? Тим, хто любить читати про епідемії, апокаліпсис, постапокаліпсис, надприроднє, трилери про людей в закритому середовищі, містику, ну і багатьом фанатам Стівена Кінга, бо місцями ця книга віддалено нагадувала мені «Бурю століття», а місцями «Протистояння».
  •  
    Мир в огне
    В мире началась эпидемия, которая распространяется, будто пожар в лесу: «Драконья чешуя» – заразный грибок в виде черно-золотые пятен на теле, сжигающий носителя во вспышке спонтанного возгорания.

    Вакцины нет, лекарства нет... Есть только толпы больных и остатки здоровых. Каков этот новый мир?

    Мое первое знакомство с творчеством Джо Хилла прошло успешно.

    Автор смог передать атмосферу безумия, вызванную паникой, страхом и бессилием перед страшным врагом — неведомой болезнью.

    Впечатляюще описаны в романе изменения в поведении человека, резко выброшенного из старой жизни в новую: кто-то готов на все, что бы очистить мир от скверны, а кто-то — чтобы выжить.

    Эмоционально читала про жизнь зараженных в закрытом тайном лагере: грань между здравомыслием и фанатизмом оказалась слишком тонкой.

    И да, это было очень похоже на Стивена Кинга, иногда даже чересчур, но мне безумно понравилось, а это главное.
  •  
    Книга не для всіх...
    Загадковий вірус заполонив планету. Тепер одна половина людства горить живцем, а інша робить все можливе, аби не заразитися та не дати хворобі розповсюджуватися далі. Схоже на кінець світу. Чи ні? Адже деякі з заражених знайшли спосіб приборкати хворобу та переробити її на дар. От тільки здорові цього прийняти не готові.

    Дуже давно мріяла познайомитися з творчістю цього автора, як-не-як, син мого кумира) Та от книжку для знайомства обрала не ту (сподіваюсь, що справа в цьому). Але маємо, що маємо. Це саме той випадок, коли читаючи книгу зводить зуби від огиди. Не сподобалося все. Головна героїня мені не зрозуміла. То вона сіра миша, що боїться й слово сказати. То в ній прокидається неймовірний героїзм та впертість, без жодних на те причин. Персонажів дуже багато й всі вони, як на мене, не відкриті остаточно, що не дозволило прив'язатися бодай до когось, нікому не співчувала, ні за кого не переживала, що дивно. Неможливо поринути в книгу, якщо нікого в ній полюбити. Сюжет просто каша. Намішано все.
    Та найбільше око різало саме вульгарність. І хоч я не маю нічого проти міцних слів у літературі, та це вже занадто. А особливо дивним та недоречним на цьому фоні є постійне згадування улюблених персонажів з дитинства. Склалося відчуття, що автор взяв все, що любить та що його надихає й умістила все в одну книжку.
    Кінцівка, то окрема тема.
    Одним словом, книга на любителя, так сказати.
  •  
    Хорошо, но ничего особенного
    С книгами Джо Хилла я была знакома ранее и осталась в восторге от каждой. Ожидала от "Пожарный" тех же невероятных эмоций, удовольствия от книги и искреннего восторга, а получила простенький фантастический роман, с большим количеством клише и предсказуемыми сюжетными поворотами.

    Многие сравнивают писателя с отцом Стивеном Кингом, мне кажется это неправильным. Кроме любви к написанию объемных книг и жанру фантастики общего у них мало. Хилл хорош, но до уровня Кинга не дотягивает. Нет глубинного раскрытия персонажей, нет мастерски построенного сюжета и уникальности. Многие в рецензиях написали и я присоединяюсь - нет в "Пожарном" любимого персонажа, просто читаешь чтоб узнать чем же история закончится, а каждый следующий шаг героев очевиден.

    Книга неплохая, но хотелось большего. Написана просто и читается просто, подойдет на тот случай когда хочется расслабиться, выключить мозг и отвлечься на неплохую постапокалиптическую историю с активной динамикой (хотя в середине книга все-таки немного провисает). Финал жизнеутверждающий, но не до конца раскрытый, каждый из нас сможет сам пофантазировать чем же все в итоге обернется.
  •  
    Надто повільно
    З творчістю Джо Гілла у мене стосунки непрості. Його ідеї мені припадають до душі майже завжди, але у другій половині книги я незмінно починаю буксувати. "Пожежник" виключенням не став. Цікавезна ідея про спору, яка інфікує людину і може в будь-який момент примусити її загорітись, була начисто зіпсована для мене бляклими головними героями та надто вже повільним темпом оповіді. Головна героїня Гарпер не те, щоб дратувала, вона взагалі емоцій не викликала. Мені було просто плювати, чи зможе вона вижити і народити своє маля, всі сімсот сторінок дрібнесеньким шрифтом. Я про неї взагалі нічого не дізналась, крім того, що вона фанатіє від фільму про Мері Поппінс з Джулі Ендрюс у головній ролі та була одружена з еталонним засранцем.
    З Пожежником та сама біда. Він любить британський рок 70-их та страждає від надмірної самовпевненості. Все. І нам пропонується повірити, що між цими двома картонками виникло кохання.
    Ще одна проблема автора - нездатність вчасно зупинитись. Після кульмінації нас очікує ще добрих сто сорок сторінок тексту, покликаних завершити сюжетну лінію, яка взагалі не так, щоб була дуже потрібна. Без неї теж можна було зробити потужний фінал, тривожний і непевний.
    Загалом оповідь у романі дуже неспішна, що дуже дивно для триллера. Більшу частину часу просто нічого не відбувається. Навіть якщо автор всіляко вас підводить до того, що щось статись таки повинно. Наприклад досить довгий час герої говорять про те, що запаси продуктів вичерпуються. Вони роблять все, щоб економити харчі, але все-таки рано чи пізно вони мали закінчитись. Це мала б бути велика проблема, непомітно дістати їжу для такої кількості людей, коли навколо всі полюють на заражених, дуже непросто, якщо не сказати, що взагалі неможливо. Знаєте, як герої вийшли із ситуації? Їжа все закінчувалась, але за кілька місяців так і не закінчилась.
    Звісно, були і гарні моменти. Те, як таборяни поступово перетворювались на фанатиків, як суспільство та уряд реагують на епідемію, як приймають свою долю самі заражені - все це було зображено круто. Тому можу оцінити роман на тверді шість із десяти.
  •  
    Интересная, но очень длинная история! 33% пользователей считают этот отзыв полезным
    "Пожежник" - фантастический роман Джо Хилла. У этой истории довольно многообещающее начало, здесь речь идет о вирусе, который также известен как "Дракон". Заражение проявляется темными пятнами на коже. Здесь можно было бы пошутить и насчет бесплатных татуировок, но все кончается тем, что зараженные сгорают заживо. Человечество на грани неведомой катастрофы.
    Харпер - молодая медсестра, которая обнаруживает у себя проявления этого заболевания, и к тому же она беременна. Ее муж считает, что они должны покончить жизнь самоубийством. Когда они уже на грани отчаяния, в их жизни появляется таинственный незнакомец в костюме пожарного и обещает отвести Харпер в тайную группу зараженных, которые нашли способ побороть эту болезнь. К несчастью, тут же появляется иная группа людей, которые начинают уничтожение инфицированных.
    Это очень сильное начало для книги, но, к сожалению, есть один момент, который многое портит: этот роман чересчур большой. Такое ощущение, что автор не может сосредоточиться на одной основной истории, и поэтому она превращается в мыльную оперу, и становится очень похожей на голливудский боевик, который длится еще минут двадцать после эпизода, на котором он логически должен был бы завершиться. А так книга очень увлекательная и довольно неплохая.
 
Характеристики Пожежник
Автор
Джо Хилл
Издательство
КМ-БУКС
Язык
Украинский
Год издания
2017
Переводчик
Евгений Гирин
Количество страниц
704
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
130х205 мм
Переплет
Твердый
Бумага
Офсетная
ISBN
9786177489787
Вес
650 гр.
Тип
Бумажная
Литература стран мира
Литература США и Канады
Литература по периодам
Современная литература