Поки я не впала
Бумажная книга | Код товара 731397
Yakaboo 4.7/5
Автор
Лорен Оливер
Издательство
КМ-БУКС
Язык
Украинский
Год издания
2017
Год первого издания
2010
Переводчик
Виктория Мельничук
Возраст ребенка
Подросткам
Количество страниц
384

Все о книге Поки я не впала

Саманта Кінгстон має все: красу, популярність, ідеального хлопця. П’ятниця, 12 лютого, мала б стати просто черговим днем у її чудовому житті. Але натомість стає її останнім днем.

Однак наступного ранку Саманта знову прокидається. Сім разів проживає вона свій останній день протягом одного чарівного тижня, щоб розгадати таємницю своєї смерті - і зрозуміти справжню вартість того, що вона от-от втратить.

Характеристики
Автор
Лорен Оливер
Издательство
КМ-БУКС
Язык
Украинский
Год издания
2017
Год первого издания
2010
Переводчик
Виктория Мельничук
Возраст ребенка
Подросткам
Количество страниц
384
Рецензии
  •  
    Цени каждый миг, будто он последний 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    История, которая заставит переосмыслить свою жизнь. Каждое наше движение, каждый поступок может повлиять на ход дальнейших событий. И не только наших, но и окружающих. Действительно ли мы все делаем правильно?

    И кроме того, не стоит забывать, что многие вещи на самом деле совсем не такие, какими кажутся на первый взгляд. Мы думаем, что популярные, веселые, забавные люди - счастливы, они всегда такие. Но стоит только узнать то, что они скрывают от всех, понимаешь, на сколько тяжело им может быть. А те люди, которых мы обычно избегаем: мы называем их странными, ненормальными... Какого им каждый день это слушать? А если задуматься, возможно, мы сами стали причиной такого их поведения. Или, по крайней мере, стали очередной "каплей", и кто знает, возможно даже последней, в чаше их терпения.

    Вся книга читается на одном дыхании, на последних страницах больше всего не хочется, чтобы она заканчивалась. Рекомендую каждому для прочтения и очень жду выхода фильма, чтобы еще раз пережить эти эмоции.
  •  
    Краплина печалі
    Що таке мить? Піщинка у часі чи його фундамент? Життя людини є свого роду резервуаром, який заповнюють миті щастя, горя, ненависті, розлуки, радості, кохання. Кожна мить, не дивлячись на те, якою короткою вона здається, важлива, неповторна, а найголовніше — вона і створює наше життя. Чи відбирає його.

    Книга Лорен Олівер "Поки я не впала" розповідає саме про втрачену мить, про мить, яка змінила життя багатьох людей. У центрі сюжету книжки юна випускниця школи Саманта, у якої є все, чого може бажати дівчина її віку: високий статус у школі, вірні та веселі подружки, найгарніший хлопець класу та популярність, якою вона не приминає користуватися. Одна мить змінює усе і тепер Саманта проживає один й той же день знов і знов. Все ті ж обличчя, ті ж слова, ті ж події.

    На перший погляд читачеві може здатися, що ця книжка підійде лише підліткам, адже мова йдеться саме про них та багато подій відбуваються у школі, проте Лорен якимось чином вдалося створити історію, яка може сподобатися будь-кому. "Поки я не впала" не можна назвати підлітковим романом лише про кохання чи дружбу. Це історія становлення особистості. Кожного дня Саманта була не такою як вчора (чи сьогодні?), кожного дня вона дізнавалася щось нове про тих людей, яких чудово, як їй здавалося, знала. Виходить... не так вже вона їх знала?

    На початку книжки Саманта показана "золотою" дитиною, яка вважає себе вищою за інших, охоче чіпляється до тих, кого вважає гіршим, вона повна зневаги до вчителів, байдужа до сім’ї та відчуває відразу до колишнього друга дитинства через те, що він занадто веселий та занадто дивак. Лише подруги відчували її любов. Скажу чесно: якийсь час подруги Сем були вже занадто жорстокі, через що визивали таку антипатію, що я не розуміла, чому постраждала саме Кінгстон, адже інші здавалися ще гіршими людьми, ніж вона. Проте з часом щось почало змінюватися. Сем намагалася взяти себе в руки та будь що пережити 12 лютого, намагалася робити гарні справи та виправляти помилки, зривалася та коїла зовсім нетипові для неї вчинки, бо хотіла побути поганою дівчинкою. Такого розвитку персонажу у молодіжній літературі ще слід пошукати! Ця дівчина протягом семи днів змогла побути ким завгодно.

    Дивовижно, як очами Сем читач помічає у тій рутині, на яку ми не звертаємо уваги, якісь надзвичайні речі. Чи то свіже повітря, чи то затьмарене небо, чи то усмішки рідних. Той світ, який для Сем був макетом раптом перетворився на місце, яке їй більше не хотілося покидати, перетворився на рай. Книга дуже емоційна, особливо ближче до фіналу, де стримувати сльози просто неможливий виклик. Лорен розповіла нам не тільки історію одного дня, вона показала нам наскільки вузько ми можемо дивитися на світ.

    Особливо хочеться відзначити продуманість персонажів цієї книги. Кожен з них живий, яскравий, емоційний, кожен з них викликає найрізноманітніші відчуття та змушує серце калатати. Найбільш неоднозначними вийшли подружки головної героїні — інколи дратували, інколи їх було жаль, інколи ними хотілося пишатися. Вони відносяться до тієї категорії героїв які кожною людиною сприймаються по-різному — для когось вони приклад справжньої дружби, проте, думаю, багато хто відчував відразу до їх поведінки. Як би там не було, подруги дуже вплинули на становлення Сем, але чи зробили вони її кращою?

    У книзі є персонаж, якому була поручена ця місія. Персонаж, який сяяв наче сонечко протягом усієї історії, єдиний, хто завжди залишався хорошою людиною з великої букви. Цей хлопець зачарував мене ще з першої своєї появи і, як виявилося, не мене одну. Мабуть саме він мав найбільший вплив на Саманту, хоча вони (парадокс) навіть не були друзями.

    Важко висловити всі емоції після читання роману "Поки я не впала". Це дуже розумна, глибока, трепетна, зворушлива та надзвичайна історія про дружбу, любов та втрачені миті. Лорен зачаровує читача відчайдушною історією кохання, щирими дружніми відносинами, людською жорстокістю та неочікуваними поворотами подій. Стиль автора дуже легкий, наче пір’їнка, тому прочитати книжку за вечір буде неважко. Лорен Олівер дуже вдало переплітає слова так, що зупинися неможливо до самого кінця. Така проста історія, але реалізована на п’ять з плюсом. В неї дійсно віриш, її відчуваєш, нею живеш та насолоджується. Без сумнівів, "Поки я не впала" — це один з найкращих зразків молодіжної літератури, який мені доводилося читати.
Купить - Поки я не впала
Поки я не впала
137 грн
Нет в наличии
 
Информация об авторе
Лорен Оливер
Лорен Оливер

Лорен Оливер - американская писательница, прославившаяся благодаря трилогии, написанной в популярном жанре антиутопии. Ее книги рассчитаны на подростковый возраст, но также они могут быть интересны и аудитории постарше, благодаря захватывающим сюжетам, ярким персонажам и приятному стилю автора. Лорен родилась 8 ноября 1982 года в Куинсе, штат Нью-Йорк. Ее родители были писателями, а потому дево...

Подробнее

Рецензии Поки я не впала

  •  
    Цени каждый миг, будто он последний 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    История, которая заставит переосмыслить свою жизнь. Каждое наше движение, каждый поступок может повлиять на ход дальнейших событий. И не только наших, но и окружающих. Действительно ли мы все делаем правильно?

    И кроме того, не стоит забывать, что многие вещи на самом деле совсем не такие, какими кажутся на первый взгляд. Мы думаем, что популярные, веселые, забавные люди - счастливы, они всегда такие. Но стоит только узнать то, что они скрывают от всех, понимаешь, на сколько тяжело им может быть. А те люди, которых мы обычно избегаем: мы называем их странными, ненормальными... Какого им каждый день это слушать? А если задуматься, возможно, мы сами стали причиной такого их поведения. Или, по крайней мере, стали очередной "каплей", и кто знает, возможно даже последней, в чаше их терпения.

    Вся книга читается на одном дыхании, на последних страницах больше всего не хочется, чтобы она заканчивалась. Рекомендую каждому для прочтения и очень жду выхода фильма, чтобы еще раз пережить эти эмоции.
  •  
    Краплина печалі
    Що таке мить? Піщинка у часі чи його фундамент? Життя людини є свого роду резервуаром, який заповнюють миті щастя, горя, ненависті, розлуки, радості, кохання. Кожна мить, не дивлячись на те, якою короткою вона здається, важлива, неповторна, а найголовніше — вона і створює наше життя. Чи відбирає його.

    Книга Лорен Олівер "Поки я не впала" розповідає саме про втрачену мить, про мить, яка змінила життя багатьох людей. У центрі сюжету книжки юна випускниця школи Саманта, у якої є все, чого може бажати дівчина її віку: високий статус у школі, вірні та веселі подружки, найгарніший хлопець класу та популярність, якою вона не приминає користуватися. Одна мить змінює усе і тепер Саманта проживає один й той же день знов і знов. Все ті ж обличчя, ті ж слова, ті ж події.

    На перший погляд читачеві може здатися, що ця книжка підійде лише підліткам, адже мова йдеться саме про них та багато подій відбуваються у школі, проте Лорен якимось чином вдалося створити історію, яка може сподобатися будь-кому. "Поки я не впала" не можна назвати підлітковим романом лише про кохання чи дружбу. Це історія становлення особистості. Кожного дня Саманта була не такою як вчора (чи сьогодні?), кожного дня вона дізнавалася щось нове про тих людей, яких чудово, як їй здавалося, знала. Виходить... не так вже вона їх знала?

    На початку книжки Саманта показана "золотою" дитиною, яка вважає себе вищою за інших, охоче чіпляється до тих, кого вважає гіршим, вона повна зневаги до вчителів, байдужа до сім’ї та відчуває відразу до колишнього друга дитинства через те, що він занадто веселий та занадто дивак. Лише подруги відчували її любов. Скажу чесно: якийсь час подруги Сем були вже занадто жорстокі, через що визивали таку антипатію, що я не розуміла, чому постраждала саме Кінгстон, адже інші здавалися ще гіршими людьми, ніж вона. Проте з часом щось почало змінюватися. Сем намагалася взяти себе в руки та будь що пережити 12 лютого, намагалася робити гарні справи та виправляти помилки, зривалася та коїла зовсім нетипові для неї вчинки, бо хотіла побути поганою дівчинкою. Такого розвитку персонажу у молодіжній літературі ще слід пошукати! Ця дівчина протягом семи днів змогла побути ким завгодно.

    Дивовижно, як очами Сем читач помічає у тій рутині, на яку ми не звертаємо уваги, якісь надзвичайні речі. Чи то свіже повітря, чи то затьмарене небо, чи то усмішки рідних. Той світ, який для Сем був макетом раптом перетворився на місце, яке їй більше не хотілося покидати, перетворився на рай. Книга дуже емоційна, особливо ближче до фіналу, де стримувати сльози просто неможливий виклик. Лорен розповіла нам не тільки історію одного дня, вона показала нам наскільки вузько ми можемо дивитися на світ.

    Особливо хочеться відзначити продуманість персонажів цієї книги. Кожен з них живий, яскравий, емоційний, кожен з них викликає найрізноманітніші відчуття та змушує серце калатати. Найбільш неоднозначними вийшли подружки головної героїні — інколи дратували, інколи їх було жаль, інколи ними хотілося пишатися. Вони відносяться до тієї категорії героїв які кожною людиною сприймаються по-різному — для когось вони приклад справжньої дружби, проте, думаю, багато хто відчував відразу до їх поведінки. Як би там не було, подруги дуже вплинули на становлення Сем, але чи зробили вони її кращою?

    У книзі є персонаж, якому була поручена ця місія. Персонаж, який сяяв наче сонечко протягом усієї історії, єдиний, хто завжди залишався хорошою людиною з великої букви. Цей хлопець зачарував мене ще з першої своєї появи і, як виявилося, не мене одну. Мабуть саме він мав найбільший вплив на Саманту, хоча вони (парадокс) навіть не були друзями.

    Важко висловити всі емоції після читання роману "Поки я не впала". Це дуже розумна, глибока, трепетна, зворушлива та надзвичайна історія про дружбу, любов та втрачені миті. Лорен зачаровує читача відчайдушною історією кохання, щирими дружніми відносинами, людською жорстокістю та неочікуваними поворотами подій. Стиль автора дуже легкий, наче пір’їнка, тому прочитати книжку за вечір буде неважко. Лорен Олівер дуже вдало переплітає слова так, що зупинися неможливо до самого кінця. Така проста історія, але реалізована на п’ять з плюсом. В неї дійсно віриш, її відчуваєш, нею живеш та насолоджується. Без сумнівів, "Поки я не впала" — це один з найкращих зразків молодіжної літератури, який мені доводилося читати.
  •  
    Розпусні дівчата з Дня байбака. Що якби...
    Подія розгортається десь у 2010 р. Оповідь йде від головної героїні Саманти. У фільмі її гратиме вродлива американська 22-річна акторка з не дуже англомовним прізвищем - Зої Дойч (зображена на обкладинці). Сем мабуть 17 років. День Купідона (12 лютого, п’ятниця). Ще одне комерційне свято типу 14 лютого. Компанія з чотирьох подруг-випускниць старшої середньої школи у містечку Риджв’ю, яка вважається однією з найбільш «п’яних» в окрузі. 9/10 учнів школи вдягаються приблизно однаково – джинси і прикид з білої футболки і флісової куртки. Тільки в дівчат джинси тісніші. Якась газета називала їхній заклад «школою суїцидів».

    Сем – одна з цих подруг. Решта з тінейджерської компанії очікують в цей день від неї [Саманти Кінгстон] втрати цнотливості з таким собі ровесником зі школи - Робом Кокраном. Дівчата в кінці дня трагічно перевернуться на автівці, а далі для Саманти розпочнеться «День байбака» - останній день життя вона переживатиме знову і знову в різних інтерпретаціях. Крім основного буде ще 6 версій.

    Вступний опис, експозиція опишуть нам типові сцени з американських комедій і не лише про коледжі, де красуні товчуться біля шкільних шафок для книжок і взуття, роблять паскудства іншим дівчатам, заглядають за тими хлопцями, які не заглядають на них. Аутсайдерка, яку одні не помічають, а інші гноблять. Дивакуваті вчителі, сухо-черстві і красунчики, які подобаються деяким ученицям. Штампи… Трішки дратує той момент, що авторка не знайшла іншого способу показати безтурботне напівдитяче компанійське життя дівчат як через постійні сцени дуркування із жбурляння одна в одну їжі, після якого дівчата вдають що ніби борються-змагаються одна з одною або наздоганяють одна одну, бігаючи. Усі вони курять.

    Побут, рутина героїнь виглядає так – голосно перебивають одна одну, спілкуючись. Розмови про хлопців, з якими ще не спали, з якими вже хтось спав і розповів. Мають свої ритуали - завчені штамповані інтонації, репліки, цитати з улюблених модних пісень. Це дівчаче базікання переривається інколи жбурлянням одна в одну їжі та її розсипанням, жбурлянням предметів. Значна частина часу йде на зухвале ставлення до правил школи та зневажливе насмішкувате дошкульне викликаюче ставлення до ровесниць. Горілку п’ють, не закусуючи.

    Тобто вони типу діти, - так нам слід повірити. І за описане вище слід полюбити. В той же час вони вже кобилиці-без-кількох-місяців-повнолітні-студентки. Майже young adult, карочє. Рідко коли міг розділити з ними їхні приводи впасти в істерику, приступи сміху. Об’єм діалогів значний, відповідно на описи навколишнього світу та внутрішньоособистісні спілкування відведено небагато тексту. З описів здебільшого маємо справу із відчуттями, спогадами, асоціаціями в голові Сем. Із зображенням її когнітивних дисонансів. Тож читається книга швидко й доволі легко. З’являтимуться якісь геть другорядні герої та героїні – не звертайте на них уваги.

    Не зовсім зрозумілою інколи є мотивації відносин. Чим більше розкриваються особистості Семових подружок, тим більше антипатії з’являється у нас (принаймні в 42-річного автора))). Нема там більше однокласниць, які б займалися «дідівщиною». Був у центрі один бойфренд героїні, а поступово його заміщає інший – незрозуміло чому. Чи це є кохання. Чи це палке захоплення, найчастіше без відповіді, старших класів, через яке проходили усі. Бо не пояснюється толком чого її до нього тягне, а його -до неї. Якийсь солодкий фрагмент раннього дитинства? Читаючи, не полишає думка підліткового шкільного кошмару, крізь який проходять усі і який не дуже в душі своїй воліють згадувати із сентиментально-милими сльозами і небагато прагнули б туди повернутися у свої умовно 15-19. Період насправді тривожний - перші комплекси, дорослішання, вияви характеру, який не розуміють дорослі, ЗНО врешті і підготовка до нього....

    Саманта переживатиме один і той самий день. У читачів мабуть будуть різні інтерпретації навіщо врешті вона його переживала. Тут у героїні скоріше з’явилась можливість програти різні ситуації, знаючи, що завтра буде по-іншому. Зробити ті кроки, наслідки яких не дуже турбують Сем, яка толком не знає чи вже загинула чи в якому точно стані перебуває. Тобто не зовсім «День байбака», де герой проходить стільки версій дня, скільки потрібно для однієї кінцевої мети. Захоплює все ж те, що у героїні з’являється шанс змінити щось або спробувати ризикнути і діяти по відношенню до когось нестандартно.

    Роман змусить замислитися чи відповідним чином ми поводимося з нашими рідними, близькими. Хоча мабуть лише на певний час. Такі вже ми є.

    Сюжет перегукується із фільмами «День байбака» (Groundhog Day, 1993), «Розпусні дівчата» (Mean Girls, 2004) – героїні наче запозичені з нього та «Якщо лише…» (If Only, 2004). Очікування ймовірного фіналу тримати інтригу. Цікаво чим фінал таким же залишиться в екранізації.

    Кінопостерний образ Зої Дейч на обкладинці дещо збиває з пантелику поки читаєш. Якось не зовсім в’яжеться з тими ролями, які вона зіграла в останніх комедіях для дорослих 18+. Нав’язливо змушуєш зв’язати текстовий образ Саманти із Дойч з трейлерів фільму. На обкладинках американського та російського видань зовсім інша Саманта. Ось, що зібрав по героїні з книги (кілька напівспойлерів!):

    САМАНТА ЕМІЛІ КІНГСТОН (Samantha "Sam" Emelie Kingston) – головна героїня від імені якої йде оповідь. Випускниця школи в Риджв’ю (Ridgeview). Прагне поступити в Бостонський університет. Знає і любить історію. В ранньому дитинстві вважалася негарною і у випускних класах, більше часу проводила з кіньми. На момент описаної події відіграється за непопулярність в малечі роки. Самокритично ставиться до себе й на момент оповіді – «пласкі сідниці, надто довгий ніс та шкіра, яка червоніє або вкривається плямами, коли нервує». Вважається, що закохана у Роба Кокрана, але підсвідомо сама себе підозрює у симпатії до іншого однокласника – дивакуватого на вигляд Кента Макфуллера та найвродливішого хлопця школи - містера Деймлера (вчителя математики) з гарним волоссям. У злощасний день подруги очікують від неї втрати незайманості з Робом. Їздить на батьківській Хонда Аккорд 2003 р. На цю головну героїню з якихось міркувань (мабуть знаки для уважних читачів) постійно різні люди то виливатимуть щось питне, то насипатимуть щось поживне, то в неї самої щось пролляється. Її компанія має свої ритуали, традиції. Здебільшого неоригінальні та дивні. Вона найменше хотіла аби згадували, якою вона була малою в окулярах. Тато у неї м’який. Любить маму. Рідко п’є алкоголь. Зазвичай засинає від першого ж кухля пива. Мама хороша, роботяща. Її зіграє яскрава акторка. Сем має молодшу сестричку – Ізі. Саманта впевнена, що їхній дівчачій компанії багато чого сходить з рук, бо вони популярні. Сем не вважає себе лідеркою. Вона сліпо вірить і у всьому наслідує Ліндсі.

    Авторка – Лорен Олівер – сучасна молода американська письменниця, що живе в Брукліні. Походить з родини письменників. Народилася і виросла в містечку Вестчестер, що, кажуть, сильно схожий на описаний тут Риджв’ю. «Before I Fall» - її дебютний роман. Зауважу, що в оригінальній назві слово «матриця» відсутнє. Оригінальна фраза «before I fall», погодьтеся, має двоїсте значення. Набридливо часто в тексті зустрічається займенник «я». По 15-20 я на сторінку. Також часто траплялася формотворча частка умовного способу «б»/»би».

    Деякі терміни, що не знав і не чув досі:
    Байгель – хлібний виріб типу бублика у єврейській громаді Польщі.

    День Купідона – свято, 12 лютого, коли дарують одне одному троянди. В тієї в кого найбільше – ту найбільше люблять, має найбільше друзів. Тобто, хто їх не має із-за підліткової жорстокості, той буде ще більш затурканий, а 14 лютого буде добитий нищівною поразкою.

    Фуксія – зелена рослина з червонуватими листками і гарними червоними квітками.

    Лутка – бокова частина рами/косяк. Підвіконня.

    Валограма (V-Card) – картка з текстом/посланням, яка прикладається до троянд, що їх дарують на згаданий вже День Купідона.

    В англомовній Вікіпедії наводиться факт, що авторка написала дебютний роман, їдучи в метро на зустрічі. Зі свого BlackBerry вона надсилала книгу по розділу собі на e-mail.

    Кому читати: хто має час, старшим підліткам аж десь студентського віку (16-23), любителям фільмів та історій «а що, якби можна було змінити…».

    7 балів поставив. Очікую виходу на екрани в кінці липня 2017 фільму.
  •  
    Одна мить може змінити життя десятків людей
    Книжка розповідає нам про випускницю Саманту Кінгстон - типову американську "популярну дівчинку". У неї є 3 найкращі подруги - Еллі, Ліндсі і Елоді. Ці дівчата найпопулярніші у школі в крихітному містечку. Вони думають тільки про хлопців і все, що з ними пов'язано, вечірки і плітки, залюбки насміхаються над іншими і зневажають учнів хоч на рік молодших. Мене відразу жахливо дратувала ця компанія, а симпатію і інтерес викликала Джулієт - найбільша жертва знущань, і Кент - таємно закоханий у Сем непопулярний хлопець.

    Повертаючись з вечірки добряче напідпитку дівчата потрапляють в аварію, і Сем гине. А потім прокидається того ж самого ранку, щоб виправити свої помилки. У неї буде цілий тиждень нових шансів, кожен з яких дівчина використає по-різному: то спробує все, що раніше вважала неможливим (завтра все одно всі забудуть), то проведе день з сім'єю, чого не робила роками, то спробує щось змінити.

    З другої половини книги Сем нарешті стала поводитися адекватно, побачила хто є хто з її кола спілкування, змінила ставлення до інших, дізналася багато нового про начебто знайомих повністю друзів. В загальному книга змушує задуматися про справжню ціну популярності; про вагу життя в цілому і кожної миті окремо; про те, що один випадок може змінити долі багатьох людей; і про те, що перше враження і плітки бувають оманливими.

    У книги відкритий кінець і, на мою думку, його важко назвати хеппі ендом.
  •  
    Живи гідно!!!
    Четверо найкращих подруг: Ліндсі, Еллі, Елоді та Сем - головна героїня твору Лорен Олівер "Поки я не впала". Четверо найвідоміших дівчат у школі. Вони - наче ікони, на них рівняються усі, всі беруть з них приклад. Найдорожчі бренди одягу та косметики, найкращі хлопці в школі поруч з ними.
    Але популярність не завжди впливає на людей хорошим чином... Так і сталося з чотирма подружками нерозлий-вода. З багатьох людей в школі вони знущались, насміхалися. Дівчата гадали, що популярність дарує їм безкарність. Але популярність ніколи не обіцяє вічне та прекрасне життя.

    Одного вечора п'ятниці, повертаючись з вечірки, дівчата потрапляють у ДТП, у якій гине Сем... Але наступного ранку дівчина знову прокидається і помічає на календарі 12 лютого, п'ятниця... 7 разів поспіль переживає Сем день своєї смерті і починає розуміти, як саме і через кого загинула. І взагалі, після своєї "смерті" Сем починає розуміти, як багато втратила. Шумні вечірки, гуляння, шопінг з подругами - які часто їй не подобались могли б замінити теплі сімейні вечори...

    Книга Лорен Олівер змушує подивитися на СЕБЕ з іншої сторони, змінити свою поведінку. Книга ніби кричить: "Живи на повну, цього ніхто не забороняє, але дозволяй й іншим жити так само! Тобі давали право бути лідером, але ніхто не давав тобі права знущатися над іншими!"...
    Живи гідно!!!
  •  
    Никто не идеален
    Почти три года назад я взялась за эту книгу и далась она мне с тяжёлым трудом. Ровно до половины мне было очень скучно. Ожидала чего-то глубокого, а взамен получила "Дрянных девчонок". В итоге я решила отпустить эту книгу, но она меня не отпускала. Дочитав до конца я была в восторге и в жизни бы не подумала, что когда-нибудь снимут фильм по ней. И вот перед выходом фильма я решила повторно перечитать эту историю.
    Ну что могу сказать. Повторное чтение оказалось без единой слезы. Хотя книга понравилась мне не меньше первого раза. В этот раз я пыталась смотреть на всё происходящие глазами подростка и старалась понять почему они так поступали, и как бы я поступила, будь я на их месте.
    Мораль сей басни такова: живи сегодняшним днем и поступай правильно. Но к сожалению, человечество не ценит сегодня. Люди либо застряли в прошлом, либо живут уже будущим, но только не этим моментом. А ведь этот момент завтра уже будет прошлым, так почему бы не прожить его по настоящему?! Книга мне очень понравилась и числится в списке любимых.
    "Вот еще зарубка на память: люди живут надеждой. Даже после смерти надежда - единственное, что не дает окончательно умереть".
  •  
    Раз за разом
    Один і той самий день, знову і знову – скільки все має повторитись, щоб цілковито збожеволіти? От тільки Саманта не божеволіє, вона гарячково шукає причину, чому так відбувається. І, зрештою, знаходить, тому у цієї книги і такий жорстокий фінал. Я аж сльозу зронила.

    Якщо ви колись казали: "якби я могла прожити цей день знову і все змінити…", то чи впевнені ви, що вчините краще і справді переломите хід історії? Чи втрапите у часову петлю, вихід з якої буде тільки один. І справді не на вашу користь. Можливо, той варіант був єдиноправильним. Але ж у житті стільки епізодів, про які ми шкодуємо і ніяк не можемо забути.

    Людина схильна аналізувати свої вчинки. І лютувати від безсилля.

    "Поки я не впала" – на перший погляд несерйозна книга, сповнена підліткових проблем, які дорослі взагалі проблемами не вважають, але при цьому вона дуже глибока і змушує задуматись над своїм щоденним життям. Чи не можна все змінити отак ось, не чекаючи на часову петлю, в якій можна не вижити. Вона вчить шукати мотиви і віднаходити нові сенси у натяках та випадково зронених словах.

    А що б зробили ви, якби переживали раз за разом один і той же день?
 
Характеристики Поки я не впала
Автор
Лорен Оливер
Издательство
КМ-БУКС
Язык
Украинский
Год издания
2017
Год первого издания
2010
Переводчик
Виктория Мельничук
Возраст ребенка
Подросткам
Количество страниц
384
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
84х108/32 (~130х205 мм)
Переплет
Твердый
Бумага
Офсетная
ISBN
978-617-7489-44-2
Вес
350 гр.
Тип
Бумажная
Литература стран мира
Литература США и Канады
Литература по периодам
Современная литература
 

Об авторе Поки я не впала