Платон — один із найвпливовіших учителів людства. Його філософія надихала античних стоїків і отців християнської церкви, гуманістів Відродження і просвітителів XVIII століття та модерністів новітніх часів. «Найбільш равдоподібна загальна характеристика європейської філософської традиції, — писав у своїй програмній книзі 1929 року «Процес і реальність» видатний інтелектуал ХХ століття, британський філософ і математик Альфред Вайтхед (1861–1947), — полягає в тому, що вся наша філософія складається із серії приміток до Платона. І тут не йдеться про систематичну схему думки, яку вчені з більшою чи меншою вірогідністю виводять з його творів, а про багатство загальних ідей, розсипаних у них».

Звісно, ґрунтовно розповісти про таку ментальну брилу в невеличкій книзі неможливо. І авторка, яка не одне десятиліття досліджує й пропагує спадщину Платона, такої мети й не могла ставити. Вона написала книгу переважно для першого знайомства — для тих, хто хоче прилучитися до того унікального світоглядного й культурологічного феномена, який називають «платонізмом». Основна ж ідея платонізму, як влучно зазначив Вайтхед, полягає в тому, що «всі речі, котрі є дочасними, виникають завдяки своїй причетності до речей, які є вічними».

Книга є першим науково-просвітницьким виданням про Платона і платонізм, опублікованим українською мовою.