Я ніколи не була у Туреччині, та всі мої заочні враження від цієї країни складалися із такого списку: попсовий відпочинок, дешевий all inclusive, пляжі, солодощі, "Величне століття", Анталія, Стамбул. Що змінилося після збірки Світлани Ославської? Нагадаю, відважна авторка кілька років підряд відвідувала нетуристичну Туреччину, спілкувалася з маргіналами, провладними діячами, борцями за справедливість, біженцями та представниками різних культур, які, як виявилось, населяють цю східну країну. Тож що змінилось? По-перше, тепер я остерігатимусь їхати до Туреччини. Бо якщо раніше це була пласка країна туризму, базарів і солодощів, то книжка відкрила безодню її бурхливої історії (нещодавньої й стародавньої), мішанини культур та ставлень представників цих культур як одне до одного, так і до загальноприйнятних (здавалось би) цінностей. З'явилось чітке уявлення, що ця країна тільки знаходиться на шляху до стабільності й порозуміння. По-друге, усупереч першому пункту, тепер я ще більше хочу туди поїхати. Знов таки через ту безодню. Зараз, коли Туреччина стала багатогранною й дуже живою, мені хочеться побачити Мардін — місто давніх ассирійців, спробувати мандарини в Антіохії-Антак'ї, зустріти багатогранний, бурхливий Стамбул. Тепер Туреччина стала трохи зрозуміліша й ближча, і її таку хочеться побачити на власні очі. "Півмісяць, хрест і павич" — збірка якісних та захоплюючих репортажів. Вона дозволяє побачити дійсність іншої держави, не скорочуючи її лише до політики, традицій або туристичних знахідок.

Що ви знаєте про Туреччину? А чи хотіли б дізнатись про цю країну дещо більше? Як і кожна туристична перлина, Туреччина має і свій зворотній бік, про який не здогадуються ті, хто сюди приїжджає в гості. Зрештою, і самі турки мають різні погляди на події, які відбуваються в їхньому суспільстві, але здебільшого воліють "не виносити з хати сміття" - не відлякувати туристів, які вчащають щороку на місцеві курорти і насолоджуються безвідмовним сервісом. А все, що за межами стандартних туристичних маршрутів, нікого крім самих турків не повинно переймати... Українська репортажистка Світлана Ославська подорожувала саме нетуристичною Туреччиною, щоб зібрати людські історії про невідому, справжню країну, і як на мене, їй це чудово вдалося. Вона побувала і в глибинці, і в Стамбулі, зібрала десятки інтерв'ю, щоб розповісти читачам про турецьку культуру, звичаї і повсякденне життя, про становище турецьких жінок, релігійних і національних меншин та про настрої в країні після нещодавньої спроби державного перевороту. Дуже пізнавальна книжка, яку цікаво читати ще й тому, що українських художніх репортажів поки що маємо зовсім небагато, бо цей жанр у нас тільки починає розвиватися.