1964 рік. Звичайна французька родина. П’єр-Франсуа, Жан-Крістоф і Флоранс бешкетують, досліджують світ, слухають за вечерею батькові перекази Біблії, а перед сном читають із мамою книжки Жуля Верна. Але раптом стається біда. У старшого брата, Жана-Крістофа, починається епілепсія. Хвороба змінює життя всієї родини, яка починає ходіння по колу лікарів, вдається до нетрадиційної медицини, навіть мешкає в мікробіотичній фермі… Ця подія стала основою для автобіографічного мальопису Давида Бошара «Підхмарне лихо».

Графічний стиль автора поєднав експресію, образність, динамічний сюжет. Що складнішими стають почуття наратора, тобто П’єра-Франсуа, то більш виразними, масштабними постають і рисунки. Хлопчик захоплюється війною. Він уявляє себе видатним воїном, який здатен перемогти чудовисько, що постійно атакує його брата. Читач спостерігатиме за тим, як П’єр-Франсуа переростає дитячу жорстокість, стикається зі смертю, дорослішає, обираючи для себе не лише нове ім’я, але й життєвий шлях. Урешті, це історія про любов до рідних, яку варто берегти та плекати, бо деякі почуття та стосунки є незамінними.