Книжка не про дещо заблуканого в своїх почуттях героя "Лісової пісні", а про Миколу Лукаша, знавця 20(!) мов, видатного перекладача, що удоступнив українцям класику світової літератури, зокрема "Фауста" Гете, "Дон Кіхота" Сервантеса, вірші Юліана Тувіма, "Декамерон" Бокаччо і ще багацько всього. Не лякайтеся премудрості цієї постаті, бо книжка максимально проста. Нелінійні спогади сім'ї Жолдаків вималювали Лукаша звичайною людиною, хай навіть із надзвичайними здібностями. І незвичайною долею. Ну бо не кожному пощастить поваландатися по світі з циганами у віці 4-5 років, правда, і врешті заговорити, хай і по-циганськи. Не дивуйтеся з тих кількох, може, призабутих чи новоутворених слів. Саме такі рідковживані слова й підшукував Лукаш і самотужки укладав словник, який, на жаль, почасти втрачено. Де тільки почув яке нове слівце чи колоритний мовний зворот, одразу ж нотував. Не знаю, що ви знаєте про переклад, але в перекладацьких дискусіях Лукашу часто закидають надмірне втручання у текст, хоча це подекуди і доречне та виправдане одомашнення. А велику русизмів пояснював так: "Російська мова - це угрофінський суржик з давньокиєвськоруською, то не гріх взяти звідти своє назад". Так-так, іронію ви точно вловили. А таких іронічних чи дотепних фраз Лукаша у книжці ще багатенько. От хоч би про остобісілих студіозусів. **** Лукаш, як виявилося, писав і власні вірші, проте вони були аж надто гострі, аби публікуватись (та не спровадили його на Сибір), тож він обрав інший шлях — збагачувати Україну перекладами. І ніколи не вестися на провокації з боку радянських структур. Може, тому до нього й не доходили численні запрошення на закордонні конференції?

Це одна з тих біографій-спогадів, які читаються легко і ненав'язливо, проводячи вас за руку через життя видатної людини. Звісно, на трьохста строрінках не вмістиш ціле життя, але автор і не мав цього на меті, - ціллю було, скоріше, зачарувати і захопити особистістю та творчістю Лукаша так само, як зачарований і захоплений він сам. Що ж? Йому це більше, ніж вдалося. Усі, кому я не давала почитати цю книгу, були в захваті і від книжки, і від Лукаша. =) Однак, це не все. Тут, окрім усіляких лінгвістичних цікавинок і історії про те, звідки взялося слово "макабричний" в українській мові, міститься і дух тих часів, у які жив перекладач. Буде особливо цікаво тим, хто живе у Києві, адже не раз згадуються різноманітні відомі будівлі. Читати про те, хто у них раніше жив і що у них відбувалось, а потім гуляти вулицями з цим знанням, це якесь особливе відчуття.