Одна з моїх найулюбленіших книжок Ірен Роздобудько. Коли читаєш її детектив, то хоч як, але все одно намагаєшся скоріше добігти до кінця, щоби дізнатися, хто винен. Але ця книга – особлива, незважаючи на те, що авторка називає її «неправильною книгою». Її можна читати з будь-якого місця, відкладати і повертатися через деякий час до неї знову. Це як щира дівоча бесіда, яка ніколи не закінчується, проте дарує неймовірну насолоду. Книга дуже щира, мені було вельми цікаво не тільки дізнатися більше про відому письменницю, але й її ставлення до подій свого життя. Нещодавно я була вельми здивована тим, що кілька епізодів цієї книжки потрапили у хрестоматію сучасних письменників для 3-4 класів! Наприклад, вона ділиться своїми дитячими мріями про те, як вона хотіла зніматися у кіно. А коли вона стала дорослою, то її мрія-таки здійснилася, і вона дуже яскраво описує свій акторський досвід. Виявляється, не все так гарно буває у житті, про що ми уявляємо у своїх думках. Але це дуже корисний досвід для читачів! Іноді ми маримо чимось, а потім засмучуємося, отримуючи результати.

До книги «Одного разу» я вже мала змогу познайомитися з такими творами Ірен Роздобудько як «Зів’ялі квіти викидають» та «Пастка для жар-птиці». Ці романи справили на мене неабияке враження, отже придбання наступної книги письменниці було лиши питанням часу. По-перше, заінтригувала назва. По-друге, дуже імпонує стиль письма (читаючи романи цієї авторки складається враження, ніби ти сам відчуваєш те саме, про що вона пише). Недарма Ірен Роздобудько вважають яскравим взірцем сучасної української літератури. Книга «Одного разу» не має певної структури, а скоріше нагадує нотатки, сповнені емоційних переживань, або щоденникові записи адаптовані «для сторонніх очей». Разом з цим твором ми ніби мандруємо у часі, повертаючись у скрутні 80-ті з «перебудовою» та шалені 90-ті з буханцями хлібу по 26-40 тисяч і невід’ємним духом авантюризму. На перший погляд здається, що у кожного з нас у таємній «шухляді» спогадів є такі історії, які описані у книжці, але мабуть саме це і робить нас з письменницею ближче. «Неправильна книга – як називає її сама Ірен Роздобудько, - буде цікава лише тим, хто в своєму житті переживав щось подібне». Вона читається нестерпно легко, так, ніби ведеш розмову із давньою подругою. Але саме у цих буденних історіях (про першу подорож за кордон, про працевлаштування, захоплення театром і бешкетування у старших класах) зустрічаються неоднозначні роздуми про життя (для когось - довге, для когось – невимовно коротке), про щастя (і власний рецепт щастя від пані Роздобудько), про пошуки себе (стосується не тільки професії). Читаючи про життєві колізії письменниці, неодмінно згадуєш і свої, не менш захопливі.

Книга хорошая, если интересен автор. Близка тем, кто родился в СССР. Я читала Ирэн Роздобудько другие книги и раньше еще статьи в журнале "Натали" , хотелось узнать больше о ней самой. До книги, хотела, чтобы дочка пошла учиться на журналиста. После чтения передумала. Спасибо, Ирэн.