Північна Корея, а саме умови життя простих людей (бо ми розуміємо, що їхній головний, який тримає руку на червоній кнопці, ні в чому собі в цьому житті не відмовляє) мене завжди цікавила. Барбара Демік - журналістка, яка привідкрила завісу усього жаху, який там відбувається. І від деяких фактів просто кров у жилах стигне. Країна повністю відрізана від цивілізованого світу. Вони живуть за високим парканом. І людям втовкмачують, що усі вороги, і немає чого дивитися на недостойних людей, які живуть за межами цієї "прекрасної країни" з його "прекрасним правителем". Населення живе більшість часу без електрики, у страху, без найменшого зв`язку з зовнішнім світом. І от автор книги у своїй роботі намагається стисло донести звичайному читачеві, як саме утворилося це "царство темряви" та як люди там жили, живуть і, напевно, ще довго будуть жити. Ось декілька фактів, які мене, людину двадцять першого століття особливо шокують: - діти в школі підписують згоду на те, що вони з честю віддадуть своє життя за життя свого правителя. А підписують вони угоду кров`ю; - жителі не святкують свого дня народження, а лише день народження свого правителя. Та і не те, щоб у них було за що святкувати. В більшості своїй населення проживає за межею бідності; - ну і про права жінок там ніхто не знає і задумуватися не збирається. Хоча тема у книзі піднята досить хвилююча та важлива, але через те, що це нон-фікшен, для мене текст був сухуватий, і місцями я просто продиралася через написане.