«Небудь-де» Ніла Геймана – яскравий зразок класичного фентезі. Можна було б сказати, що роман схожий на казку, якби не деякі разюче жорстокі криваві сцени й чорний гумор. Річард Мейхью, головний герой книжки живе до нудності нормальним життям зі середньостатистичними квартирою, роботою, розвагами й амбітною нареченою, аж поки не робить одну добру справу. Адже жодна добра справа не залишається непокараною! Після порятунку пораненої дівчини Річард «нагороджений» втратою нареченої, роботи, квартири, й у цілому – себе (бо для інших людей він ніби не існує). На шляху до повернення себе у дивовижному світі, що існує дещо нижче, ніж реальний, на Річарда та його більш ніж екзотичну компанію чекає низка пригод і небезпек. Погодьтеся, повірити в існування альтернативного світу на одній планеті із нашим, десь у нас під ногами, складніше, аніж у позаземний розум. Отже, експедиція світом Д’вері була важкою, складною, страшною і смертельно небезпечною, повною вбивць і зрадників. Але чи захоче Річард повертатися до «нормального» життя?

Прочитала Небудь-де і сподобалося. Неочікувано мені, зовсім не фанатці фентезі, зайшов цей жанр у авторстві Ніла Ґеймана. Коли спочатку прочитала опис, то в моїй уяві постав зовсім інший Нижній Лондон, і це саме той випадок, коли книга перевершила мої очікування. Автор звичайно не зробив відкриття в цьому жанрі, ви протягом кілька сотень сторінок будете подорожувати з компанією героїв, а протагоніст буде слабким і невпевненим, але з кожним викликом ставатиме сильнішим. Таких історій тисячі, той же Володар Перснів чи Смарагдове місто. Але Ніл Ґейман автор сучасний і прогресивний, в його творах відчуваєш хитросплетіння із реальності і фантастичного, і той інший світ так майстерно, смачно і детально описаний, що роман захоплює з першої сторінки. І герої цікаві, вони не пласкі, не однобокі, у кожного є якісь червоточинки чи доблесті, навіть у головорізів-кіллерів є милі риси характеру, наприклад вони дуже вишукано спілкуються. Небудь-де - це історія про те, що в кожному з нас живе герой, ми не знаємо про це, бо наш рутинний світ засмоктав нас і не відпускає. А в паралельній реальності, ми могли б перемагати чудовиськ, що і робить головний герой. І в кінці постане питання, що ж він обере: світ, де все чудернацьке, незвичне, і він лицар, що рятує світ, чи звичайне, але таке спокійне життя. І якщо для когось відповідь здавалася б очевидною, то для героя - зовсім ні. Здається, що автор нам хотів ще щось більше показати, тут мова буде йти про дружбу, потрібність, спільний шлях і цілі. Небудь-де - красива доросла казка, автору вдалося абсолютно все, атмосфера, герої, сюжет. Неодмінно почитайте, впевнена, що вас захопить Нижній Лондон з його лабіринтами і географічними відзеркаленнями.

10/10 ⠀ Якось дуже складно мені розповідати про твори Геймана, не видавши при цьому купу спойлерів і не скотившись у позойкуючі захоплення. Ніл Гейман – мій найулюбленіший казкар і фантаст. Геймана я читаю дозовано, так як книжок поки в нього не так вже і багато.. А шкода! Полюбляю я падати в його світи. Для мене він просто геній тим своїм умінням так майстерно плести тканину світобудови своїх творів. ⠀ Я шалено обожнюю тему прихованого світу, який межує з нашим, і що начебто є таким же, але не зовсім, або зовсім не зовсім. Тому «Neverwhere» - просто любов, захоплення і обнімашки! Нижній Лондон мене захопив та не відпускав з першої хвилини, і мені було абсолютно не зрозуміло, чому у головного героя (він же Річард) усе так свербіло повернутись назад до свого «нормального», нудного життя. Тому я практично вила разом з ним, коли він це усвідомив та було вже пізно. Але мабуть така вже сутність людей - усвідомити і плакати за втраченим замість того, щоб насолоджуватися життям в процесі. Більше не можу без спойлерів, хе-хе. ⠀ Герої «Neverwhere» - це моє окреме захоплення! Навіть негідники. Круп і Вандермар – тих хлопців я навряд чи забуду. Дуже вже колоритні лиходії! Особливо їхня любов до поїдання всього, що рухається. Річард, звичайно, той ще тюхля, щастя-здоровля йому. Леді Двері... не знаю що сказати… вона, емм, мила? А ось Маркіз де Карабас – це прям любоу! Ну і ми ж з вами знаємо, хто все розрулив в результаті, хе-хе. Іслінгтон… ну ось я так і знала! Ну ось буквально з самого початку. Але то не мінус. ⠀ «Про що це вона? Якісь нісенітниці, а не відгук на книжку» - подумаєте ви. А я вам заздалегідь відповім: «Ну, камооон, це ж Гейман! І в першому реченні я вас попередила». Ось так. ⠀