Книга, від якої нічого не варто очікувати, яку не варто прогнозувати. Книга, яку варточитати без жодних сподівань на майбутнє, а просто насолоджуватись повною невідомістю. Я би сказала, що це історія родини. Трагічна, жорстока та збочена. І все це можнавідчути на собі читаючи цю книгу. Плюс видання від Terra incognita надзвичайно гарне і додає магічності і без того магічному тексту.

Какая-то невероятная, странная и одурманивающая сознание книга, которую мне все же удалось дочитать, несмотря на относительно небольшое количество страниц, но вот удалось ли понять? Не пойму до сих пор. Хочется ее перечитать, чтоб снова испытать себя, но боязно, потому что при первом прочтении она произвела на меня неизгладимое впечатление, при этом сложно понять, это впечатление негативное, позитивное или же даже отвращающее? Не знаю, но то ли говор, стиль автора, то ли какая-то магия заставляют читать эту книгу. И ты читаешь, вроде бы ни о чем, вроде бы история сама собою какое-то марево, дурман, водоворот, набор слов и фраз, то ли связанных между собой, то ли нет, и, кажется, хочется кинуть, а не можешь и читаешь дальше и дальше, потому что она, как омут, затягивает, очаровывает, даже околдовывает, и читаешь, читаешь дальше, в ожидании, в предчувствии, и вроде бы начинает что-то проясняться, вроде бы начинаешь что-то понимать, ан, нет... Ничего. История невероятная, уникальная и, чтобы хоть что-то понять или не понять, её нужно прочитать самому.

А читати цю книгу слід повільно, неквапливо, ніжче титли і коми (як, зрештою, і оце щось силуватися написати свій відгук про неї), бо інакше НепрОсті не зрозуміють вже тебе, і образяться. Взагалі, творчість натурософа Прохаська є дуже органічною і неквапливою. Неможливо не розчинитися в тому ритмі, призвичаїтися до цього вегетативного набування і стати частиною нього. На відміну від того стереотипного життя, яке для нас написали американські маркетологи в 70-их роках 20 століття, коли ти все щось мусиш, у світі Прохаська цього нема. Є цілковите проникнення в навколишнє, в ландшафт і рослини, злиття з ялівцем (Juniperus), і сам споглядально стаєш його продовженням. Зрештою, це дає надію на те, що жити так, як живеш ти, - цілком добре. Це інша альтернатива, яка, позірно пасивна, насправді є справжньою і єдино активною і сенсовною. Бо апелює до того, що є наяву. Густина і насиченість часу, напряму корелює з ландшафтом, плин історії ліниво оминає дійових осіб. Бо все таки є речі важливіші за долю. Ну, хоча б інтонації. І концентрична циклічність буття і його тривалість в роду. Бо як нас вчить мудрець Тарас Прохасько – час це і є експансія роду в географію. Ну, або, цілком поважно те, про що казав несерйозний Гашек вустами свого Швейка: «Якось воно та буде, бо ще ніколи не було так, щоб якось та не було». Ця максима якраз і стосується гір, і їхніх НепрОстих, які є невід’ємною і неподільною частиною цього краю. P.S. А ,і ще що дуже важливо, в даному перевиданні це дуже НепрОсті малюнки не менш НепрОстої художниці. Важливо їх читати так само, як відчитують і ці, доволі складні тексти. Бо тут також сконцентровано щось, про що не можна сказати, а мусово треба мовчати.