Книжка оповідань Юлії Федорчук «Недалекі краї» є гарним прикладом сучасної польської прози. Двадцять два оповідання про інакшість, чужість і незвичайні зустрічі зміцнюють віру читача в красу і міць оповіді. У кожному з оповідань зі збірки ми знайомимося з героями, для яких, власне кажучи, немає місця в світі, і читачі бачать реальність з їхньої перспективи. Тому світ, зображений письменницею, не завжди є приємним і зовсім не легко сприймається, але завжди збуджує емоції.

У післямові авторка пише: «Оповіді, зібрані в цій книжці, великою мірою спираються на реальні переживання, мої або чужі». Історії стосуються звичайної, сірої дійсності. Письменниця показує індивідуальне буття, водночас надаючи вартості екзистенції своїх героїв завдяки поміщенню її в оповідь. Юлія Федорчук розповідає про відносини між людськими істотами і тваринами, пейзажами, землею і предметами, створює свій світ.

Письменниця у «Недалеких краях» намагається наблизитись до того, що є найпервиннішим для людини, а таким, згідно з думкою Федорчук, є саме розповідання історій та їх слухання. Згідно з її твердженням, ми тоді «наближаємося до того похмурого місця, переживаємо тривоги й захвати, смуток і радість, стаємо собою».