Цю невеличку книгу я б визначила як історичний детектив: події розгортаються на тлі 18 ст., ми бачимо добре деталізовану і впізнавану історичну Волинь – і місця, і побут, і персонажі, як другорядні, так і головний. для мене саме головний герой – козак Голота – і є найцікавішою «родзинкою» всієї історії. По-перше, це буде наскрізний персонаж для цілої серії романів (наразі маємо ще два: «Кременецький звір» і «Остання босорканя») і, судячи з усього, образ Голоти і розкриватиметься, і розвиватиметься далі. Маю слабкість до серійних детективів, особливо добре написаних (а цей саме такий). По-друге, і це, як на мене, найважливіше, персонаж має не один прихований пласт. Почнемо з того, що він не так щоб і "простий козак", тому що по факту - шляхтич. І цей хід дуже добрий, тому що з старим підручниковим штампом про козаків як «селян-втікачів» щось треба робити, і то вже давно. Так, шляхта цілком могла бути козаками. Тут визначення когось «козаком» відповідає історичним реаліям: людина військової професії, що не перебуває на службі у держави чи магната – «вільний стрілець» різного ступеня авантюрності, залежно від характеру і обставин. От Голота у виконанні Сергія Карюка якраз і є таким зразком, та ще і, як виглядає буквально з перших сторінок, досить високого ступеня авантюрності. Власне «Голота» - очевидний натяк на те, що герой з якихось причин анонім, це явно не справжнє ім’я, а досить поширене прізвисько. Одна із причин – очевидна: голодранський статус носія, але є і інші, цікавіші. Герой явно прагне анонімності, і вона, схоже, пов’язана зі способом його життя. З перших абзаців бачимо людину, у якої всякого бувало: то пістолі із вишуканою інкрустацією та не менш вишуканою історією, то порожні кишені, та й ті в подертих лахах. Носило і на Перекоп (що цілком логічно і зрозуміло з огляду на належність до козацтва), і до Андалусії, що вже екзотичніше, але не так і неймовірно: козаків-найманців по європейським арміям вистачало. Не виключено, що прагнення анонімності пов’язане із шляхетним походженням (хай і з дрібної шляхти, що її в РП так і називали: «шляхта-голота»), про яке свідчить і гонор, який проявляється з-попід личини небораки-голодранця, і освіта, і «вхожість» у вище товариство; і яке (походження) не годилось дискредитувати сумнівними походеньками. Не дивно, що Голота впевнено потрапив у список моїх улюблених героїв-детективів: прекрасна розробка образу, що поєднує історичну достовірність, проте водночас є очевидно типовим персонажем, який має не одного попередника в пригодницькій літературі. Відразу, якщо вже зайшлося про розробку історичних деталей, а вони важливі для детектива в історичнім антуражі, відзначу добре знання автором матеріалу і його доречне використання. Сподобались також посилання із поясненнями деяких історичних реалій – їх якраз достатньо і для того, щоб розуміти обставини, і не дратуватись через надмірну енциклопедичність. Образ героя, мало того, що добре продуманий і достатньо складний і цікавий, так ще і виписаний іронічно, без пафосу, причому очима самого ж героя – читач бачить усі події у супроводі голотиного досить саркастичного "внутрішнього голосу". Причому іронізує він і над собою, і над усім навколишнім. Ну, якщо вже автор створює такого яскравого і цікавого персонажа, то і пригоди йому слід вигадати підходящі до талантів. Як і вимагають закони жанру, головний герой, що переживає не найкращі часи, вляпується у небезпечну і заплутану пригоду із таємничим мором, відьмами, гоноровитими шляхтичами, амбіціями, підступами і, не виключено, хоча і не точно, самим Дияволом. Голоті доведеться розплутати таємницю, в якій вистачає і містичних елементів, і банальних людських вад. Не вдаватимусь до спойлерів, але розгадка мені сподобалась, як і її театральне представлення. Так що серію читатиму далі, за Голотиними пригодами слідкуватиму із задоволенням і поціновувачам жанру історичного детектива книгу можу радити сміливо.

Це перша книга із трилогії Сергія Карюка про козака Богуслава Голоту. За обсягом книга невелика,усього 144 сторінки, але вона однозначно варта уваги тих, хто полюбляє історичні детективи та містичні історії. Автор пише дуже соковитою української мовою, її приємно та легко читати. Також у книзі достатньо гумору і надто серйозною її не назвати. Головний герой твору - козак Голота, людина дуже розумна, хоробра, з моральними принципами, але дуже він вже любить совати свого носа у чужі справи, запальний та слабкий до принад жіночих, тому дуже часто потрапляє у всілякі халепи, інколи кумедні, а подекуди й не дуже. А ще Головний герой оповитий якоюсь загадкою, яку неодмінно хочеться розгадати.

«Нечиста кров» це розповідь про історичний край, а саме Острожчину, якою колись володів князь Василь-Костянтин Острозький. Щоправда книга не історична, а пригодницько-фантастична. Головний герой історії козак Голота, який уособлює в собі риси таких відомих героїв як барон Мюнхгаузен, з рисами детектива та пройдисвіта. Козак Голота вміє закрутити голову жінкам, щоб отримати взаємність та обманути шляхтича, щоб видурити в нього трохи грошенят. Проте завдяки мудрій голові йому вдається розплутати хитромудру загадку із таємничими вбивствами, що відбувалися на Волині, знайти винуватця злочинів та переконати всіх, що жодної містики тут немає.