Після роману "Готель Велика Пруссія" про комісара Адама Вістовича, який хоч і мав недоліки, та все ж читався із задоволенням, я виявила, що Богдан Коломійчук вже випускав книги про цього героя, але виходили вони у видавництві Фоліо. Тож, не гаючи часу я їх дозамовила і продовжила знайомство. Перш за все скажу про видання. Воно легеньке, з газетним папером. Мені трапився бракований екземпляр, в якому є незначний дефект обкладинки, а кілька уривків на чотири сторінки повторюються по два рази. Причому всі вони були в повісті "Остання справа комісара Вістовича", в якій навіть ста сторінок немає. Дуже дивно. Сама книга в цілому сподобалась. Звісно, знову ж таки, не без нюансів. У романі "Небо над Віднем" самого Вістовича дуже мало. В кінці залишились питання без відповідей, експерименти з містикою, на мій погляд, були зайвими. "Остання справа комісара Вістовича", як на мене, вдалась краще. Там ми слідкуємо за розвитком подій очима головного героя, а не якихось сторонніх осіб, до того ж в повісті немає географічних та часових стрибків, які можуть заплутувати читача. У автора дуже гарна мова, він майстерно створює атмосферу довоєнного і післявоєнного Львова. Книги Коломійчука дуже кінематографічні, уява сама малює картинку того, що відбувається, хоча деталізованих описів на багато сторінок він не робить. Загалом, не шкодую, що продовжила знайомство з циклом, хоч книга "Готель Велика Пруссія" явно краща за цю. Або автор прокачав письменницькі скіли, або у ВСЛ кращі редактори, ніж у Фоліо, або свою роль зіграли обидва фактори. "В'язницю душ", "Візит доктора Фройда" та, звичайно ж, новинку від автора "Експрес до Галіції" однозначно читатиму.

Чергова книга про пригоди львівського поліцейського комісара Адама Вістовича переносить нас до часів Першої Світової війни. Переплетіння подій, спресований та напружений сюжет тримає в тонусі від найперших рядків і до останньої сторінки. Доля (і задум автора) закидає невтомного нишпорку зі Львова до Відня та Будапешта, щоразу підкладаючи на його шляху несподівані, фантастичні та містичні загадки. Карколомні пригоди, привабливі й таємничі жінки, містичні артефакти, непередбачувані авантюрні та детективні повороти – всі необхідні складові для захопленого читання! А об’ємний, кінематографічний почерк автора, як вже повелося, дуже легко і смачно сприймається. І в попередніх творах «комісарової серії», і в повістях, уміщених у це видання, завжди приємно дивувало вміння автора влучними яскравими деталями, з одного боку, змалювати відповідну атмосферу того часу, в який відбуваються події, а з іншого боку – перемішати сюжетні лінії так, що ані головні герої, ані читач розібратись достеменно не в змозі. З моєї точки зору – це вже ознака справжнього майстра слова. Часи, в які відбуваються дії обох повістей, дуже складні, суперечливі, неоднозначні та трагічні для держав, народів і звичайних людей. Відчувається, що автор дуже ретельно вивчав історичні та архівні документи тих років, і багато чого лишилось за межами цих і попередніх пригод комісара Вістовича. І чомусь дуже сподіваєшся, що «Останньою справою комісара Вістовича» цей цикл книг не закінчиться. Приємного читання!

Якби детективний роман молодого українського письменника Богдана Коломійчука «Небо над Віднем» раптом потрапив на очі Артуру Конан Дойлю, той, певно, був би вражений кількістю потужних еротичних сцен на квадратний сантиметр детективної історії. Враховуючи те, що колега Холмса — львівський детектив на прізвище Вістович з’являється майже наприкінці історії, то головна лінія роману певний час крутиться навколо питання про те, який зиск мають молоді вродливі дівчата від випадкового сексу з п’ятидесятирічним лікарем-дерматологом чи його ровесником, що наглядає за коштовністю імператора на благодійній виставці у Львові. Зважаючи на цілковиту казковість детективного сюжету, роман можна було б сміливо радити читати старшокласникам, але наявність сексуальних вправ поміж малознайомими жінками та чоловіками змушує відокремити підлітків від читацького загалу. Не важко здогадатися, що коли головним героєм являється коштовний діамант з магічною дією, то у справі замішана жінка — обов’язково молода, розкута та нахабна. Така, в присутності якої будь-який чоловік ладен втрати розум. Бо якби всі дійові особи чоловічої статі були хоч трішки притомні, логіка їх вчинків взагалі не мала б підґрунтя. Аби геть збити читача зі сліду, автор відволікає його увагу на ще одну красуню-німфоманку, що полюбляє особливі пестощі із незнайомцями. Створюючи цікавий, хоча і занадто казковий сюжет, автор досить часто порушує головне правило детективів — якщо на стіні висить рушниця, в кінці вона обов’язково має вистрілити. Коломійчук наповнює сюжет яскравими образами, але в решті решт і сам заплутується хто є хто. Побудувавши детективну історію навколо магічних властивостей імператорського діаманту, автор майстерно створює образ старої маразматичної бабці, яка давно вже була не при пам’яті, але з якогось дива опинилася на дирижаблі. Враховуючи, що переліт на ньому коштує дуже дорого, а бабина онука-німфоманка якось зізнається, що була б рада, аби хтось ненароком допоміг їй спекатися старої, стає зрозуміло, що та повинна мати якесь особливе завдання від автора. Бо інакше навіщо вона там? Але заплутавшись в мотивах і доказах, під кінець історії Коломійчук чомусь взагалі забув згадати, куди, власне, поділася стара, тим самим вдруге порушивши закони детективного жанру: якщо ключовий герой стає непотрібним для сюжету — вбий його. То ж читачеві доведеться самостійно вирішити, куди зникла з дирижаблю маразматична бабця. До речі, в якийсь момент сюжетна лінія детективу стає дуже схожою на роман Агати Крісті «Десять негритят» з елементами бондіани. Та навіть не це псує останні рядки детективного роману — коли детектив Вістович начебто розкриває таємницю зникнення діаманту і дізнається ім’я вбивці наглядача, виявляється, що невинно підозрювана теж встигла свідомо заплямувати себе вбивством. Та ще й мало не на очах у колишнього начальника львівської поліції. Але замість покарання з боку правосуддя на неї чекають овації співучасників, а у читача лишається ще одне питання — то хто ж насправді ця Емма Штайнер? Як кажуть класики — Cherchez la femme.