Треба розуміти, що Нарбут - не лише геній, а і засновник (чи один із засновників) графічного коду сучасної України, справжньої України. Чому я кажу "справжньої"? Бо тут парадокс: йдеться про Україну, яка не відбулася, ту Україну, якої ми так і не здобули і зараз так і не маєм, а маєм в кращому разі її симуляцію. Отож, Нарбут був теоретиком "найконцентрованішої", "найправдивішої" з україн - переможно-демократичної УНР, і її наступниці - тоталітарно-модерністичної УССД. Остання так і залишилась нереалізованим, і недосяжним проектом молодих романтичних душ з ОУН, УПА, дивізії "Галичина"; вона залишилась всього лишень мрією, яку можна побачити зараз хіба як релікт на летючках того часу, проголошуючих боротьбу за "Українську Самостійну Соборну Державу" - те, що навіть самі декларанти собі не до кінця уявляли, бо годі було уявити: в ті роки це було утопією, хоча дуже своєрідною, не мирно-лівою (як ми звикли думати про утопічні рухи), а націоналістичною. Це було типове вираження тодішнього полум'яного Духу Часу - коротка мрія, яка швидко зійшла нанівець (але, треба відзначити - отримала досить потужне, хоч і маловідоме продовження у діаспорі). Так-от, графічна естетика (найяскравіша частина будь-якого руху - згадаймо, скільки значив, наприклад, Хасевич для 1940х, і яким шуканим рад.спецслуцжбами він був) цієї УССД, хочеш чи не хочеш, базувалася на Нарбуті, першопрохідцю саме автентично-української (з свідомим акцентом на специфіці нації) ілюструвальної традиції. Її недовге існування можна грубо поділити на два періоди, які, фактично, будуть тотожні історичним подіям: Перших Визвольних Змагань і Других Визвольних Змагань. УССД з такими її світочами, як Ніл Хасевич і інші, належать до другого періоду, і є, закономірно, більш представленими: бо Другі Змагання тривали довше, і всякої-різної ілюстрації, пропаганди за них вийшло більше. Естетично це все, безперечно, належить до модернізму - і то навіть такого дуже концентрованого його виявлення. Натомість, аналогічна "українська революційна естетика" за доби Перших Визвольних змагань є значно рідкіснішою, і належить до принципово іншої доби - модерну, сецесії, ар-нуво. І тут - дивовижний контраст: ця епоха, ми знаємо - максимально естетична, гедоністична, а отже - і мирна, м'яка. Натомість, мистецтво, особливо ілюстративне, політичне - такої тільки-но набираючої вагу нації, як українці - потребувало неминучої революційності, полум'яності, патетики. Як це поєднати зі світським, плотським, розбещеним модерном? Тут треба бути генієм. Як не дивно, знайшлись сміливці спробувати - їх було немало, діяли вони досить "розкидано" і дуже недовго - в силу воєнного часу, і разом з Першою Світовою завершилися, так і не розвинувши стиль до кінця. Точніше, не зовсім завершились - а трансформувались у вже зовсім інший, кутастий, "жорстокий", "нещадний" модернізм. Але такі експерименти робив, наприклад, Буцманюк, і такі експерименти, до певної міри, робив і Нарбут. Нарбут, як виглядає, ще тільки нащупував: що то з українського, з історичного, взяти за основу? Що то взяти за базу? Він, фактично, формував лице українського - і перш за все політичного - модерну, весь його фундамент, на його напрацюваннях потім уже трудилися наступні митці, і мали з чого відштовхуватись. І саме це - фундаментальні пошуки "українського революційного модерну" Нарбута - і показує цей альбом. Він зібрав їх воєдино, що є прецедентом - бо тоді воно набагато краще сприймається, і стають яснішими багато які речі. Це видання - взагалі чи не перша спроба (!) грамотно показати естетику УАМ, українського революційного модерну, УНР, УССД і так далі. Без таких речей неможливе вивчення історії України. Засмучує лише захмарна ціна, через яку ні я, ні, думаю, багато потребуючих його дослідників, цікавих чи просто патріотів не зможуть його купити...